За східнім обрієм [Спомини про пережите]

— В 1933 році у своєму повіті на Волині я розвинув дуже активну комуністичну діяльність (підпільну) і з усіх сил поборював всі слухи про голод на Східній Україні. Зараз я не комуніст. Мене ось уже другий раз осудили за націоналізм, однак мені ще й тепер важко повірити в те, що оце ви оповідаєте. Як це так, щоб зароблений у колгоспі хліб відняли, та ще й в тюрму саджали за те, що на визначений термін не здав його сам?

— Бо ви всі там були туполобими баранами. Поляки дурні, що вас за комуністичну діяльність саджали в тюрму. Краще було б зібрати вас всіх і погнати через кордон до нас, і ви б тоді тут, у вимріяному вами раю, за який ви боролися, самі померли б з голоду і більше не баламутили б людей, — із злістю сказав Павло.

— Я жив двісті кілометрів від Радянського Союзу і будучи глибоко переконаним комуністом, не міг повірити в те, щоб селяни і робітники, здобувши владу, виморювали самі себе голодом. Хто ж у вас віднімав хліб? Такі ж самі як і ви, ваші сусіди.

— Не тільки що сусіди, а навіть і родичі. Ось наш сусіда і далекий родич Комашко Євтух, прозваний у Великій Березнянці — Жовтою, був першим організатором КНС, які пізніше стали активом колгоспу, в 1933 році від своїх же колгоспників віднімали хліб і самі також помирали з голоду. Я ніколи не забуду тієї страшної хвилини, як ми з батьком прийшли до того ж самого Жовти і я через відкрите вікно побачив на лежанці його дочку Катрю. Вона була вже мертвою, тільки вітер розвіював її волосся, звисаюче з лежанки, немов би воно було ще живим і належало живій людині. Але Катря була вже не тільки мертвою, а й розкладеною. На печі лежала мертвою її мати Єлисавета з другою дочкою Мотрею, а син Петро сконав під піччю. Оце батько положив їх на підводу і відвіз на кладовище у велику яму. А Жовту знайшли на городі і також відвезли у ту ж саму яму. Оце так закінчив своє життя організатор КНС в селі В. Березнянка. Так кінчало багато таких як і він. Але частина з них залишилася в живих і зараз займає високі посади. Тих, що віднімали хліб і морили людей голодом, у тюрму не садовлять, а мене ось посадили тільки за те, що я насмілився писати про ті їх злочини. 3 тої хвилини свого дитинства, як я почав пам'ятати, я бачив тільки одні страхіття. Ще перед голодом комсомольці нашого села їздили верхи на нашому священикові, глумливо торсаючи його за бороду, а Гапка Радченко демонстративно на очах у всіх людей танцювала по церковних іконах. До нас також приходили багато разів, навіть уже і після голоду, щоб мама записалася у безбожники.