![За східнім обрієм [Спомини про пережите] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/3/0/5/za-shidnim-obriem-spomini-pro-perezhite-download.jpg)
За східнім обрієм [Спомини про пережите]
- Автор: Шумук Данило
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «За східнім обрієм [Спомини про пережите]». Краткое содержание книги:
І так одного осіннього вечора я прийшов до лікарні познайомитись і відвідати доктора Горбового. Доктор Горбовий насправді був тоді хворим і немічним чоловіком, а лікарняна білизна і халати ще чіткіше підкреслювали його немічність. Горбовий вложений дуже міцно і гарно. Кість груба. Але систематичне недоїдання зробило своє. Причиною його недуги в основному було виснаження. Горбовий прийняв мене з настороженою цікавістю. Але як я йому оповів про те, що я був у одному лагері з Вільгульмом, то Горбовий повеселішав і пізніше запитав:
— Так ви, мабуть, були разом із Папчуком?[40]
— Так, і з Папчуком я довго був навіть і в одній бриґаді.
— А тут, на Тайшетській трасі, де ви були?
— Я вже на тій трасі другий раз, бо я ж уже другий раз суджений. Тим разом я був на одинадцятому, дванадцятому, шістнадцятому, а там-туди прийшов з десятого. Там, на десятому, залишився ще Дужий Петро, Кархут і багато молоді.
— Як же ж там живе Дужий, Кархут і хто там є з молодших? — запитав Горбовий.
— Дужий пише історію України, а Кархут працює лікарем, вирощує огірочки і квіти та читає. Інколи вони обидва зустрічаються, розповідають один одному про своїх старих знайомих, про минулі часи, оба вони люблять багато розповідати, але абсолютно не люблять вислуховувати один одного, отже я частенько бував у них за слухача. Один тільки я мовчав і слухав їх обох.
Горбовий засміявся і знову запитав:
— А як вони ладять з молодшими?
— Ніяк не ладять, вони просто займаються своїми справами і все, а молоді мурчать на них і часто ображають, особливо Фіц і Глива.
— О, то це щось вже не гаразд, коли б я там був, то того не було б. Глива і Фіц — це дуже хороші хлопці, — сказав Горбовий.
— Цікаво, а я якось не зміг у них знайти того хорошого.
— Бо ви їх не знаєте, — сказав Горбовий.
— Може й не знаю, — відповів я, — але судячи з їх учинків, які вони зробили при мені, то по-іншому про них і думати не можна. Вони побили таку хорошу людину як Ґой Іван, якого вони не варті всі разом взяті.
Перейшовши всі їх ганебні вчинки, зроблені при мені, про які навіть і соромно говорити, я сказав Горбовому, що з тими людьми я не хочу мати нічого спільного, мені краще було б, коли б вони сиділи за злодійство, ніж оце сидять по політичних мотивах і своїми вчинками плямують ім'я політв'язнів.
— А де ж ми їх дінемо? Вони ж наші, — на останку сказав Горбовий.
— В тому ж то і наша біда, що вони наші, отож треба подумати, чому вони такі появились у політичному русі.
І так ми з першої зустрічі з Горбовим не владили.
Частенько до Горбового в лікарню заходив і Папчук. Перед Горбовим схилялись всі українці. У такому пляні і таким тоном як я, з ним ніхто ніколи не розмовляв і це зачіпало його амбіцію.
Незадовго Горбового забрали з лікарні знову у центральний ізолятор, але через кілька днів повернули його назад на 60-й лагер і помістили не до інвалідів, а в ту ж саму бриґаду, у якій був і я. Звичайно, що це було зроблено оперативним відділом зумисне, щоб дати нам змогу посперечатися. При таких суперечках оперативний відділ при допомозі своєї аґентури вивуджує собі найцінніші матеріяли. Отже, знаючи про це, ми старалися якнайменше розмовляти про те, із-за чого виникають суперечки.
Одного вечора мене викликали в контору в кабінет оперуповноваженого КҐБ. Там сиділо двоє середнього віку людей. Вищий на зріст освідчився, що він приїхав у Тайшет із Києва, з Республіканського КҐБ, а про свого колеґу сказав, що той з Іркутського обласного КҐБ. Цей невідомий мені по прізвищу з Києва, в основному допитував мене про Семенюка Степана. Вони звідкись взяли, що нібито я мав би знати, звідки Степан родом і всякі інші дані про нього. Але як я на ті його питання відповів, що я не інформатор і на подібні питання відповідати не буду, то тоді він сказав: