Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
Чимало класово-диференційних правил стосуються начиння та інвентарю — ножів, виделок, ложок, склянок, мисок, тарілок та інших речей. Власне, тут час поговорити про «матеріальну культуру». Пригадую, як якось на першому тижні навчання в Кембриджі я сиділа в кафетерії при археологічній та антропологічній бібліотеці та бесідувала із заповзятим і пихатим аспірантом. Він розповідав, що пише дисертацію про «матеріальну культуру» чогось-там. Я запитала: «А що таке «матеріальна культура?» «Дозволь, я тобі поясню». Він вдихнув на повні груди і взявся пояснювати — довго, пристрасно і з професійними термінами. Я уважно слухала, десь так з двадцять хвилин. Коли він нарешті закінчив лекцію, я вигукнула: «Ага, зрозуміло! То ти пишеш про “речі”. Горщики, ножі, одяг і всяке таке. Про речі». Він дуже сконфузився, але знічено погодився, що так теж можна сказати, якщо я прагну спрощеного пояснення. З цього часу я марила, щоб десь втулити цей геніально помпезний термін — «матеріальна культура». Насправді я тут буду говорити просто про «речі»!
Як тримати ніж
Довідник-диктатор з етикету «Debrett» наполегливо намагається переконати нас, що у правилах матеріальної застільної культури є раціональне зерно, що вони про повагу до інших, та я не зовсім розумію, як положення пальців на ножі — чи руків’я ножа лежить в долоні (правильно), а чи ви його тримаєте між великим та вказівним пальцем, як олівець (неправильно) — може якось перебити апетит тим, хто за столом. Одначе, «Debrett» наполягає, що «недопустимо» тримати ножа як олівець. Олівцевим методом тримання ножа ви досягнете лишень одного — класові радари співтрапезників миттю активізуються і оповістять про ваш низький соціальний статус. Та візьміть до уваги, що соціально-стурбований англієць вважатиме, що цього цілком достатньо, щоб ніколи не тримати ножа як олівець.
Виделки та Як їсти горошок
Те саме стосується і зубців виделки. Коли виделку тримають у лівій руці, а у правій — ніж або ложку, то зубці виделки мають бути спрямовані донизу, а не догори. Однак, «гарно виховані» англійці повинні їсти горошок так: за допомогою ножа спіймати дві-три горошинки і наколоти їх на спрямовані донизу зубці виделки, тоді ще пару горошинок підштовхнути ножем на випуклу спинку виделки, при чому наштрикнуті горошинки служать бар’єром і не дають новоприбулим горошинам, які слід трішки причавити, зісковзнути з виделки. Власне, це не так складно, як звучить, і якщо поетапно описати процедуру, то вона не буде звучати аж так по-ідіотськи, як всіма улюблені жарти про горошкопоїдання по-англійськи. А втім, слід зауважити, що метод горошкопоїдання, яким користуються нижчі класи — перевертають виделку і ножем нагортають горох або взагалі їдять без ножа, набираючи горох виделкою, яку, як ложку, тримають у лівій руці — набагато доладніший чи, як мінімум, ергономічніший, адже так за раз можна транспортувати більше горошку з тарілки до рота. Аристократичний метод проштрикування та розчавлення горошку дозволяє транспортувати не більше восьми горошин за раз, це якщо пощастить, а простацька техніка совка та лопати, за моїми підрахунками, дає раду з тринадцятьома. Звісно, все залежить від розміру виделки та горошку. (Оце в мене собача робота!)
Отож немає жодних практичних причин, щоб їсти горошок за допомогою сторчма перевернутої виделки, як радить «Debrett» та інші порадники з етикету. І, повторюсь, не бачу причин, як простацький метод поїдання горошку за допомогою ввігнутої частини видельця може комусь перебити апетит, тож аргумент турботи про ближнього не витримує жодної критики. Змушена визнати, що правило про споживання горошку, так само, як і правило про тримання ножа, виконує виключно роль класових індикаторів.
Останнім часом «плебейський» спосіб горошкопоїдання зіп’явся догори по соціальній драбині. Особливо швидко перебирає таку моду молодь — мабуть, під впливом американської культури. Відтак все частіше низи середнього класу та впевнені середнячки поїдають горох методом совка та лопати (раніше б це сприйняли за непомильні відголоски робітничого походження). А втім, більшість панів із верхівки середнього класу та верхніх прошарків суспільства й далі рішуче проштрикують та причавлюють горошини.
Принцип «мало і помалу дорівнює добре»
Так їдять не лише горох. Я обрала для ілюстрації горошок тому, що всі сміються з нашого горошкопоїдання, та й сам собою горошок — набагато цікавіший за іншу їжу. Та класові правила столового етикету велять все їсти методом проштрикни-розчави, тобто виделкою зубцями донизу. Це правило стосується всього, що їдять за допомогою ножа та виделки. А оскільки мало що їдять без ножа та виделки, ми майже всю їжу розчавлюємо та проштрикуємо. Лише окремі страви, наприклад, перші блюда та салати, спагеті та наш традиційний пастушачий пиріг, можна їсти виделкою, тримаючи її у правій руці, і направляти зубці догори.