Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
І раптом її обличчя засяяло і на якусь мить (хоч сама вона про те й не здогадувалася) стало схожим на обличчя прекрасної Люсі з книги. Із радісним вигуком вона кинулась уперед, простягла обійми — і було чому! На порозі кімнати стояв… Аслан. Аслан, Великий Аслан, Великий Лев, над усіма королями король. Він був справжнім, живим і теплим, він дозволив чмокнути себе в ніс і зануритися обличчям у золотаву гриву. Їй почулося щось схоже на віддалений грім, і, не вірячи своїм вухам, вона здогадалася, що то він так муркотить.
— Ой, Аслане! — сказала вона. — Як гарно, що ти прийшов.
— А я увесь цей час був тут, — відповів Лев. — Ось тільки щойно ти зробила мене видимим.
— Аслане, — сказала Люсі майже з докором. — Ти, мабуть, глузуєш із мене. Хіба ж маленькій дівчинці таке під силу?!
— Виходить, що так, — відповів Аслан. — Коли вже я створив закони чародійства, то мушу й сам підкорюватися їм. — Він трохи помовчав, а потім додав: — Дитя моє, а чи не займалася ти часом тим, що зветься підслуховуванням?
— Підслуховуванням?!
— Так, за своїми шкільними подружками.
— А, он що! Та хіба ж це підслуховування? Це ж звичайне чародійство!
— Шпигувати за допомогою чародійства аж ніяк не краще, ніж шпигувати, скажімо так, звичайними засобами. Здається, ти хибної думки про свою подругу. Вона, може, духом і слабка, але ж вона любить тебе, просто знітилася в присутності старшої дівчинки і сказала не те, що думала, а те, що від неї чекали.
— Але як я можу пробачити їй те, що вона про мене казала?
— У тому й річ, що не зможеш.
— От яке лихо, — сказала Люсі. — Виходить, я сама все й зіпсувала… Здається, ти ведеш до того, що ми з нею могли б залишитися подругами на все життя, але тепер це неможливо?
— Дитя моє, — відповів Аслан. — Пам’ятаєш, що я колись казав тобі? Не бідкайся над тим, що могло трапитися, коли вже сталося по-іншому.
— Так, Аслане, пам’ятаю. Тоді скажи мені…
— Сказати що, моє серденько?
— Скажи, чи буде в мене нагода хоч коли-небудь іще раз прочитати казку, у якій усе було так добре, а я її геть забула. Скажи мені, Аслане, скажи!
— Я розкажу тобі її сам. Але це забере довгі роки. А тепер ходімо! Господар цього дому, мабуть, уже зачекався нас.
3 Боттом — персонаж комедії Вільяма Шекспіра «Сон у літню ніч».
Розділ 11
Тупотупи знаходять своє щастя
Слідом за Великим Левом Люсі попрямувала до коридору й майже тієї самої хвилини побачила старезного дідугана в червоній хламиді, що босоніж простував їм назустріч. Сиву його голову вінчав вінок дубового листя, борода сягала пояса, а спирався він на чудну різьблену палицю. Побачивши Аслана, він низько вклонився і мовив:
— Вітаю тебе, повелителю, у найбільш занедбаному з твоїх володінь!
— Невже втомився ти, любий Коріакіне, правити найбезпораднішими з усіх підданих, яких тільки можна було знайти і яких ти одержав від мене?
— Ні, — відповів чаклун. — Авжеж, клепок у них, як на те, не вистачає, та, з іншого боку, вони напрочуд нешкідливі. По-своєму, я навіть встиг до них прив’язатися. Та іноді, чого вже таїти, я чекаю й ніяк не дочекаюсь, коли ж настане той день, коли ними буде керувати здоровий глузд, а не буденні чари.
— На все свій час, Коріакіне, — відповів на те Аслан.
— Так, на все свій час, Аслане, — погодився чаклун. — То чи не час і тобі з’явитися перед очі своїх підданих?
— Аж ніяк, — відповів Лев із глухим фуркотом, у якому, як здалося Люсі, чувся сміх. — Вони б перелякалися настільки, що, мабуть, утратили б останні залишки глузду. Ні-ні, ще не одна зірка доживе свого віку та знайде спочинок на одному з малих островів, доки твій народ подорослішає настільки, аби побачити мене. До того ж іще до заходу сонця я маю бути дуже далеко, у Кейр-Паравелі, де тимчасово посідає трон славний малий на ім’я Тіквік, який тепер, мабуть, місця собі не знаходить, чекаючи або на повернення, або хоч на звістку від справжнього володаря країни короля Каспіана. Я розповім йому, Люсі, про всі наші пригоди. І, Люсі, будь ласка, не роби таку сумну міну — незабаром ми зустрінемося знов.
— Незабаром? — як луна перепитала Люсі. — Але коли саме настане те «незабаром»?
— Для мене будь-який час «незабаром», — тільки й мовив Аслан і… залишив Люсі наодинці з чаклуном.