Сага про Форсайтів

Він прокинувся о пів на третю, саме в той час, коли, як він знав це з довгого досвіду, всі неприємні думки виливаються у гнітючий страх. Досвід його також навчив, що, прокинувшись потім у належний час, о восьмій годині, він зрозуміє безпідставність такого страху. Цієї ночі його раптом заполонила думка про те, що, коли він занедужає,— а це дуже ймовірно в його віці,— то вже її не побачить. Від цієї думки був лиш один крок до усвідомлення, що він розлучиться з нею і тоді, коли повернуться з Іспанії його син і Джун. Як він може виправдати своє бажання зустрічатися з жінкою, котра звабила — вночі усі речі називаєш своїми іменами — нареченого Джун? Хоч його вже немає на світі, але Джун уперте дівчисько, вона щира серцем, але вперта, як віслюк, і — що правда, то правда — не з тих, хто забуває! В середині наступного місяця вони будуть удома. Йому лишилося всього п'ять тижнів тішитися новим захопленням, що виникло тепер, коли життя його вже кінчається. Темрява з абсурдною ясністю показала його справжні почуття. Його вабить до себе краса — він прагне бачити те, що тішить йому око. Безглуздя в його віці! А проте хіба ж не це примушує його збудити в душі Джун такі тяжкі спогади, і що зробити, щоб його син і невістка не вважали його за недоумкуватого? Йому доведеться їздити потай до Лондона, а це його втомлює; і досить йому хоч трохи занедужати, і він втратить і цю можливість бачитися з нею. Він лежав із розплющеними очима, звикаючи до неприємної перспективи, й називав себе старим дурнем, а серце його щосили тріпотіло в грудях, а потім наче зовсім перестало битися. Він бачив, як крізь щілини віконниць проблиснув світанок, чув цвірінькання й щебет пташок, співи півнів; зрештою він таки заснув і прокинувся втомлений, але здоровий духом. Можна жити спокійно ще добрих п'ять тижнів, у його віці то ціла вічність! Проте нічна тривога не минула без сліду, вона розпалила самолюбство людини, яка завжди чинила по-своєму. Він бачитиметься з нею хоч і щодня, якщо це йому буде до вподоби! А чому б не поїхати до міста й не зробити приписку на місці, у свого повіреного, замість того щоб звертатися до нього листовно; може, вона згодиться піти в оперу! Але він поїде поїздом, бо не хоче, щоб цей товстун Бікон шкірив зуби за його спиною. Слуги такі дурні, та й вони, мабуть, знають ту давню історію про Айріні й молодого Босіні — слуги знають усе, а про решту здогадуються. Того ранку він їй написав: