Науково-практичний коментар Земельного кодексу України
- Автор: Мірошниченко А. М., Марусенко Р. І.
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Правова єдність
- ISBN: 978-966-2183-41-2
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Земельного кодексу України». Краткое содержание книги:
Видання може стати в нагоді студентам, викладачам і науковцям правничих спеціальностей, практикуючим юристам і усім тим, хто цікавиться земельним законодавством та практикою його застосування.
До частин третьої та четвертої. Конструкція ч. 1 ст. 98 та коментованої ч. 3 ст. 101 ЗКУ дозволяє зробити висновок, що (1) плата за встановлення земельного сервітуту та (2) плата за здійснення земельного сервітуту не тотожні[255]. Крім того, закон (ч. 4 коментованої статті) згадує про (3) збитки, завдані встановленням земельного сервітуту. Виникає потреба провести чітке розмежування усіх згаданих термінів та їх правових режимів.
На наш погляд, встановлення сервітуту неминуче призводить до заподіяння збитків власнику земельної ділянки у вигляді зменшення вартості земельної ділянки та/або зниження ступеня прибутковості здійснюваної діяльності. Як видається, єдиним об'єктивним критерієм при визначенні розміру плати за встановлення сервітуту є розмір таких збитків. Отже, якщо договором передбачена плата за встановлення сервітуту, слід вважати, що вона покриває збитки, завдані встановленням сервітуту (власник розпорядився своїм правом на відшкодування збитків). Якщо сервітут встановлюється у судовому порядку, суд повинен вирішити питання про внесення плати за встановлення сервітуту таким чином, щоб покрити збитки власника. При встановленні сервітуту заповітом питання про плату та збитки не постає, оскільки набувач земельної ділянки отримає її "як є", разом із сервітутом.
Збитки, що завдані діями, що виходять за межі, які окреслені правом сервітуту, мають відшкодовуватися на загальних підставах (глава 82 "Відшкодування шкоди" ЦК України).
На наш погляд, плата за здійснення земельного сервітуту (ч. 1 ст. 98 ЗКУ) може бути передбачена договором за згодою сторін додатково до плати за встановлення сервітуту. Ч. 1 ст. 98 ЗКУ не дає власнику підстав вимагати плату за здійснення сервітуту.
Стаття 102. Припинення дії земельного сервітуту
1. Дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:
а) поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки;
б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут;
в) рішення суду про скасування земельного сервітуту;
г) закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут;
ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;
д) порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.
2. На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках:
а) припинення підстав його встановлення;
б) коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.
До частини першої. Недоліком коментованої норми є те, що у ній змішані (1) підстави, що повинні "автоматично" призводити до припинення дії земельного сервітуту безпосередньо в силу вимог закону (ipso iure), (2) підстави, які дозволяють зацікавленій особі лише вимагати припинення сервітуту в судовому порядку, та (3) підстави, за наявності яких для припинення сервітуту слід здійснити процедуру реєстрації його припинення.
До перших належать обставини, передбачені у п.п. "а" та "г"; до других - передбачені п.п. "ґ" та "д", а також ч. 2 коментованої статті, до третіх - передбачена у п. "б" відмова уповноваженої особи. З урахуванням викладеного у коментарі до ч. 2 ст. 100 ЗКУ, вважаємо, що відмова уповноваженої особи від права сервітуту повинна бути вчинена у письмовій формі і зареєстрована (див. ст. 202 ЗКУ та коментар до неї).
Згадане у п. "в" ч. 1 рішення суду, на наш погляд, взагалі слід розглядати не як підставу, а як спосіб припинення сервітуту за наявності інших підстав, передбачених п.п. "ґ" та "д" ч. 1 та ч. 2 коментованої статті.
На наш погляд, крім випадків, передбачених "а" та "г" коментованої частини, у усіх інших випадках сервітут слід вважати припиненим лише після державної реєстрації такого припинення (див. ст. 202 ЗКУ та коментар до неї).
Що ж стосується викладеної у п. "а" {"поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки") підстави для припинення сервітуту, маємо висловити сумнів у доцільності даного положення. Як видається, припинення сервітуту повинно здійснюватися лише у випадку, коли обтяжена та пануюча земельні ділянки консолідуються (об'єднуються). Якщо ж цього не відбувається, не виключене їх подальше роздільне відчуження, що знову породить необхідність встановлення сервітуту.
255
Погрібний С. О. Право земельного сервітуту за українським земельним законодавством // Земельне право. - 2006. - N 1. - С. 39.