Науково-практичний коментар Земельного кодексу України
- Автор: Мірошниченко А. М., Марусенко Р. І.
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Правова єдність
- ISBN: 978-966-2183-41-2
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Земельного кодексу України». Краткое содержание книги:
Видання може стати в нагоді студентам, викладачам і науковцям правничих спеціальностей, практикуючим юристам і усім тим, хто цікавиться земельним законодавством та практикою його застосування.
будь-якою особою, що володіє земельною ділянкою на якомусь титулі. На наш погляд, дане положення слід тлумачити обмежено, виходячи із того, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам, і договір у жодному разі не може створювати обов'язків для осіб, що не є його стороною. Тому, як видається, будь-який користувач земельної ділянки, окрім власника, може обтяжити земельну ділянку сервітутом лише на час свого користування, і лише у разі, коли законом або договором йому передане право розпорядження земельною ділянкою.
З іншого боку, вважаємо, що відносно земельної ділянки, наданої в користування третій особі, власник може встановити сервітут також лише за згодою користувача. В іншому разі користувач може ставити питання про відповідальність власника за порушення його прав.
Закон не визначає істотних умов договору про встановлення земельного сервітуту. Тому мінімально достатнім є описати характер сервітуту, що встановлюється, тобто обсяг прав, що надаються користувачеві, та порядок його здійснення. Якщо сервітут стосується частини земельної ділянки, на наш погляд, для коректного опису у договорі цієї частини необхідним є складання відповідної технічної документації із землеустрою (ст. 56 ЗУ "Про землеустрій"). При встановленні сервітуту сторонам доцільно визначитися щодо його строку (ч. 2 ст. 98 ЗКУ), плати за його встановлення (ч. 3 ст. 101 ЗКУ) та платності його подальшого здійснення.
Договір про встановлення сервітуту укладається в письмовій формі. Це випливає із ст.ст. 206, 208 ЦК України, а також необхідності державної реєстрації договору, передбаченої коментованою статтею, а також ст.ст. 182, 210 ЦК України (див. також ст. 202 ЗКУ, ЗУ "Про державну реєстрацію речових право на нерухоме майно та їх обмежень"). Більш того, на даний час, враховуючи, що положення ЗУ "Про державну реєстрацію речових право на нерухоме майно та їх обмежень" залишаються "непрацюючими", у правозастосовчій практиці як державна реєстрація прав у розумінні коментованої статті часто розглядається реєстрація відповідних угод згідно із ПКМ від 26.05.2004 №671 "Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів" (яка відбувається на сьогодні виключно при нотаріальному посвідченні правочинів). Такий підхід, на жаль, не спирається на закон.
Щодо реєстрації договорів про встановлення земельних сервітутів див. ст. 202 ЗКУ та коментар до неї.
Слід наголосити, що із викладенням ч. 3 коментованої статті у чинній редакції було "втрачене" положення про реєстрацію сервітутів, що встановлюються "не договірним" шляхом - насамперед, рішенням суду. На наш погляд, такий підхід є сумнівним, адже сервітут як абсолютне право повинен доводитися до загального відома шляхом його реєстрації.
Стаття 101. Дія земельного сервітуту
1. Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи.
2. Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам.
3. Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.
4. Власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту.
До частини першої. У ч. 1 коментованої статті відображена важлива ознака сервітуту -його речовий характер. Земельний сервітут як речове право передбачає можливість впливу уповноваженої особи на об'єкт права (земельну ділянку) безпосередньо, незалежно від волі інших осіб. Тому зміна власника земельної ділянки не має значення для права земельного сервітуту.
До частини другої. Реальний земельний сервітут є явищем вимушеним, обумовленим необхідністю усунути недоліки однієї земельної ділянки за рахунок іншої. Тому сама ідея "відриву" земельного сервітуту від пануючої ділянки суперечить його сутності.
Хоча закон допускає також існування особистих сервітутів, він закріплює їх виключно особистий і невідчужуваний характер. Такий підхід видається виправданим, оскільки сервітут загалом ускладнює існуючі правовідносини, передбачає високий ступень вірогідності виникнення конфлікту, може істотно знизити ефективність використання обтяженої земельної ділянки. Отже, можливість його "запуску" у вільний обіг слід виключити, що і зробив законодавець у коментованій нормі.