Світова гібридна війна: український фронт
- Автор: Горбулин Владимир Павлович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7760-8
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Світова гібридна війна: український фронт». Краткое содержание книги:
Сутність гібридної війни розглянуто у контексті системної кризи світової безпеки, а її феномен – як новітній вид глобального протистояння. Детально розглянуто причини та передумови російської агресії проти України, її стратегічні цілі, а також особливості ведення гібридної війни у різних вимірах: воєнному, політичному, економічному,соціальному, гуманітарному, інформаційному. Аналізуються локальні успіхи нашої держави у протидії ворожим планам РФ за окремими напрямами. Зроблено загальний висновок про доведення Україною своєї спроможності як держави, що відстоює свій суверенітет у боротьбі з агресором. Розглянуті питання реформування міжнародних безпекових інститутів та пошуку балансу сил у новій, гібридній реальності.
Розраховано на політиків, політичних аналітиків, державних службовців вищої ланки, науковців у сфері безпекознавства. Результати дослідження зацікавлять освітян, представників громадянського суспільства, а також національно свідомих громадян.
Із початку російської агресії проти України відбулося понад 30 засідань РБ ООН. Росія як постійний член цієї структури активно блокувала будь-які ініціативи України та її партнерів щодо врегулювання конфлікту на Донбасі. Одним із маніпулятивних прийомів російської делегації під час проведення цих засідань було відволікання уваги від вирішення нагальних проблем, коментування подій та явищ у вигідному для РФ світлі для створення необхідного контексту. Вочевидь неприпустимо, що країна, яка є агресором, продовжує мати такий інструмент впливу, як право «вето» у Раді безпеки ООН.
Президент України П. Порошенко у своєму виступі у вересні 2016 р. на загальних дебатах 71-ої Генеральної Асамблеї ООН наголосив, що обмеження права «вето» під час ухвалення рішень щодо запобігання та врегулювання конфліктів має стати пріоритетним завданням при реформуванні Ради Безпеки. Крім того, потрібно продумати механізми офіційної фіксації доказів агресії одних держав проти інших та передбачити чітку відповідальність згідно із принципами Статуту ООН.
Майже рік членства України у Раді Безпеки ООН дає нам додаткові можливості для представлення нашої позиції й активної участі у напрацюванні рішень з інших глобальних питань, які приймаються РБ ООН.
Україна має і надалі домагатися засудження агресивної політики Росії у найвпливовішій міжнародній організації, якою є ООН, та підтримувати формування антипутінської коаліції держав. Враховуючи російські можливості та статус РФ, сьогодні цього неможливо досягти у Раді Безпеки. Тому цю боротьбу необхідно перенести у Генеральну Асамблею ООН та зосередитися на пошуку підтримки в цьому питанні серед делегацій інших країн.
З огляду на порушення Російською Федерацією своїх зобов’язань стосовно гарантування територіальної цілісності та суверенітету України, її військове вторгнення на територію нашої держави та ескалацію напруги в Україні, 21 березня 2014 р. за результатами тривалих багатораундових переговорів усі 57 держав — учасниць Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) ухвалили рішення про направлення в Україну Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ (надалі — СММ).
СММ відведено провідну роль у моніторингу виконання Комплексу заходів, пов’язаних з імплементацією Мінських домовленостей, досягнутих під час зустрічі президентів України, Франції і Росії та канцлера Німеччини 12 лютого 2015 р. Також у щоденних доповідях СММ містяться результати моніторингу за дотриманням режиму припинення вогню, відведенням важкого озброєння та встановленням сталого спостереження за ділянкою українсько-російського державного кордону, який не контролюється Урядом України.
Однак російська сторона намагається використати діяльність СММ у своїх цілях і здійснювати вплив на ситуацію на сході України через своїх представників цієї місії. Справа в тому, що 24 співробітники СММ мають громадянство РФ (другий показник за чисельністю представників), багато інших поділяють проросійські настрої (громадяни країн пострадянського простору: Вірменії, Білорусі, Таджикистану, Киргизстану, Казахстану, Молдови, а також низки колишніх країн Варшавського договору), перебуваючи під впливом російської пропагандистської машини.
РФ через своїх «агентів» застосовує всі можливі засоби, щоб у рамках ОБСЄ і СММ блокувати різноманітні рішення. Однак при цьому постійно лицемірно заявляє про необхідність мирного вирішення конфлікту на сході України відповідно до Мінських домовленостей. Це лише маленький елемент мозаїки російського дипломатичного прикриття агресивної політики Кремля.
Схожі підходи застосовувалися і щодо трагічних подій, пов’язаних зі збиттям авіалайнера «Малайзійських авіаліній» улітку 2014 р. Використовуючи власну пропагандистську машину, шляхи поширення інформації, включно із дипломатичними, залучаючи експертів, російська сторона розповсюджувала вигідні їй, однак далекі від справжньої, версії катастрофи пасажирського літака, звинувачуючи у цій трагедії Україну.
28 вересня 2016 р. Міжнародна група із розслідування катастрофи малайзійського Боїнга-777 рейсу МН17 оприлюднила доповідь, представивши проміжні висновки кримінального розслідування причин катастрофи авіалайнера, зокрема, щодо системи озброєння, з якої було збито літак, і місця запуску ракети. Було оголошено дані про те, що літак було збито ракетою серії 9М38, запущеною з російського зенітно-ракетного комплексу «БУК». Також встановлено, що цей комплекс було доставлено в Україну з Російської Федерації і після використання для атаки на авіалайнер було повернуто на російську територію.