25 портретів на тлі епохи

Ден Сяопін у 1929 році фактично очолив партійну організацію радянського району у провінції Ґуансі. Разом з колегами йому вдалося розагітувати і перетягти на бік комуністів спочатку одне, а потім і друге велике угруповання ґоміньданівських військ. Так виникли 7 і 8 корпуси китайської Червоної армії, в яких Ден був комісаром. Проте ця перемога виявилася пірровою. Розлючений Чан Кайші сконцентрував проти Денового радянського району велику кількість військ, і комуністам довелося його взагалі залишити та пробиватися із залишками своїх збройних загонів у провінцію Цзянсі — під крило до Мао Цзедуна.

У ці роки поступово наростали суперечності між Центральним комітетом партії, який працював на нелегальному становищі в Шанхаї, та функціонерами з сільських «радянських районів». На чолі першого угруповання стояв генсек КПК Ван Мін, вірний ленінець-сталінець, друге гуртувалося навколо Мао Цзедуна, політичного комісара Центрального радянського району. В цій боротьбі постраждав і Ден, який однозначно став на бік Мао. У травні 1933 року його було заарештовано й позбавлено всіх посад. Дену було винесено «останню сувору догану з попередженням» і направлено працювати інспектором у село Лайцунь. «Ван Мін звинуватив мене в тому, що я плету інтриги з метою протиставити його групі Мао Цзедуна, — згадував Ден. — Він мене вигнав, і я три роки змушений був чекати реабілітації. До неї дійшла черга 1935 року на розширеній нараді в місті Цзуньї». А нарада ця відбувалася за драматичних обставин. Ще 1931 року Чан Кайші вирішив узагалі звести нанівець вплив Компартії в Китаї й ліквідувати всі радянські райони, які були розташовані в різних провінціях півдня країни. Перших чотири походи вирішального успіху ґоміньданівцям не принесли. А ось п’ятий поставив комуністів перед загрозою повного знищення. Восени 1934 року вони змушені були покинути всі свої роками контрольовані бази на півдні країни й тікати світ за очі. Так розпочався славетний Великий похід китайської Червоної армії. В жовтні 1934 року з Центрального радянського району у провінції Цзянсі вийшло близько 100 тисяч бійців і 30 тисяч цивільних. Через рік, у жовтні 1935 року у провінцію Шаньсі на півночі країни прийшло 7 тисяч чоловік. Звичайно, якась частина розбіглася по дорозі, але більшість загинула. Подолавши за рік 12 тисяч кілометрів — а це в середньому 33 кілометри на день, пішки, з боями! — китайські комуністи все ж змогли зберегти себе як організовану силу і створити в гірських районах на півночі Шаньсі (де в них, до речі, до того практично не було прибічників) новий Центральний радянський район, який був не так уже й далеко від кордону СРСР. Але ще в перебігу походу в Червоній армії й у партії змінилося керівництво. В січні 1935 року на згаданій нараді в Цзуньї було знайдено винуватців усіх поразок — ними виявилося керівництво партії — «28 більшовиків» і «особисто товариш Лі Де». Цей товариш не знав китайської мови, а справжнє його ім’я — Отто Браун, повноважний представник Виконкому Комінтерну при КПК. З того часу на 44 роки, до самої своєї смерті, лідером китайських комуністів став Мао Цзедун. А Ден Сяопін, який доти йшов «по долинам и по взгорьям» пішки, наступного дня після історичної наради отримав коня.