25 портретів на тлі епохи

22 серпня 1904 року в родині дрібного поміщика Дена Веньміна та його неписьменної дружини Дань Ші народилася друга дитина — перший син, якого при народженні нарекли Сяньшеном, але вже в початковій школі називали Ден Сісянем. Мати встигла народити чоловікові ще двох синів і померла, коли нашому героєві було чотири роки. Батько негайно знову одружився, й родина незабаром поповнилася ще трьома дітьми. Рідний будинок Дена Сяопіна в селі Пайфан провінції Сичуань зберігся досі і в останні роки став місцем паломництва сотень тисяч китайців. Він критий черепицею, сірий, дерев’яний, одноповерховий, але досить великий — має аж 16 кімнат. Щоправда, за твердженнями сучасних китайських істориків, у часи дитинства Дена в цьому самому будинку мешкало ще… вісім (!) родин. Тут і відчуваєш усю глибину відмінностей між Китаєм та Європою. Навряд чи в нас хтось назвав би поміщиком людину, яка має 4 гектари землі й живе разом з дружиною та сімома дітьми в двох кімнатах «комуналки». Але в провінції Сичуань початку XX сторіччя, населення якої було найбільшим у Китаї та вже тоді перевищувало 50 мільйонів осіб і яка страшенно страждала від аграрного перенаселення й злиднів, родина Дена Веньміна вважалася не просто заможною — «панською».

Ден Веньмін не цурався політики — мав високе звання прапороносця в таємному товаристві «Гелаохуей» (Добра воля) (такі товариства в Китаї кінця XIX — початку XX століття були своєрідними сурогатами політичних партій). Натомість вихованням дітей займалася переважно його друга дружина Ся Байчен, дочка човняра, яка була неписьменною, так само, як і рідна мати нашого героя. Вона не робила різниці між рідними дітьми й пасербом, і маленький Ден теж ставився до неї як до рідної. А через багато десятиріч, коли він став одним з керівників країни, забрав її до себе до Пекіна. 1968 ж року, коли 64-річного Дена було вислано до провінції на «перевиховання», окрім дружини з ним вирушила й 80-літня мачуха.