25 портретів на тлі епохи

Наведений вище вислів — старовинне китайське прокляття. В багатотисячолітній історії Китаю — роки (чи десятиліття), коли одна імператорська династія змінювала іншу, завжди були епохою змін усталених умов життя, перервами у стабільності. І, на відміну, скажімо, від європейців, значна частина яких завжди вітала зміни, сподіваючись на краще, переважна більшість китайців протягом століть розглядала будь-які зміни як абсолютне зло. Дитинство ж Дена Сяопіна (втім, як і все його довге життя) припало на час не просто «зміни династії», а докорінної ломки всіх умов життя цього народу, мабуть, найрішучішої за всю його історію. Китай — одна з найдавніших на Землі цивілізацій. Необхідність створення китайської централізованої держави, так само, як і Єгипту чи Вавилону, була викликана потребою мобілізації величезних мас людей для проведення масштабних та надмасштабних іригаційних робіт для поливного землеробства. Саме в Китаї виникла, через Золоту Орду проникла на Московську Русь і була доведена до свого логічного завершення Йосифом Сталіним ідея про окрему людину не як про вінець творіння та найвищу цінність, а лише як про маленький «гвинтик» у величезному державно-суспільному механізмі, призначений творити щось «велике» і «суперцінне».

Китайці називають свою країну Чжунґо — Серединна імперія. Протягом тисячоліть у свідомості цього народу існував Китай — єдиний у світі осередок справжньої культури та цивілізації — і решта світу — варвари. Частина з них перебувала під китайським впливом — Японія, Корея, держави Індокитаю, частина ж — перш за все північні та західні кочовики — були зовсім дикими. Одна імператорська династія змінювала іншу, кілька разів за тисячолітню історію Китаю всю країну завойовували кочовики, але від того нічого принципово не змінювалося — варвари, що захоплювали владу, дуже швидко сприймали і брали на озброєння найдосконалішу у світі китайську систему державотворення, засновану на вченні Конфуція, а за кілька десятиріч чи пару століть повністю втрачали свою мову та культуру, й Китай відроджувався в усій своїй красі та величі. Феодалізму в європейському розумінні слова в Китаї ніколи не було — практично завжди існувала централізована держава, а чиновники-мандарини отримували землю за службу імператорові — він завжди міг відібрати назад своє пожалування. Служити ж державі чиновником міг кожний, хто складав екзамени — й доволі складні. Інша річ, що підготовка до такого іспиту вимагала, окрім здібностей, багатьох років навчання, які могли забезпечити своїм дітям тільки заможні люди.