Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1

Можете собі уявити, наскільки мене вразив життєпис Гаррісів. У цій доволі довгій історії мені ввижалася тяглість невідступного зла, яке виходило далеко за відомі мені природні межі; зла, вочевидь пов’язаного з будинком, а не з родиною. Моє враження підтверджувалося несистематизованим обсягом допоміжної інформації, зібраної моїм дядьком — всілякі легенди, занотовані плітки, які передавалися між слугами, газетні вирізки, копії свідоцтв про смерть, надані знайомими лікарями, і тому подібне. Я навіть не беруся наводити тут усі зібрані матеріали, бо мій дядько був невтомний збирач старожитностей, до того ж щиро і глибоко цікавився історією покинутого будинку; я посилатимусь лише на кілька найважливіших, які заслуговують на увагу хоча б тому, що не раз згадуються у різних повідомленнях із різних джерел. Наприклад, слуги практично одноголосно приписували порослому грибком затхлому підвалу роль першої скрипки у шкідливих впливах. Деякі з них, зокрема Енн Вайт, ніколи не користувалися підвальною кухнею, а принаймні три цілком оформлені легенди оповідали про дивні, схожі на людські, або й узагалі диявольські обриси, яких набувало коріння дерев і плями плісняви у тому підвалі. Ці оповідки мене дуже зацікавили з огляду на те, що я і сам бачив там хлопчаком, але я відчував, що більшість важливих деталей у кожній із цих розповідей майже цілком ховалася за купою вигадок, взятих зі звичайних небилиць про привидів.

Енн Вайт, з її ексетерською забобонністю, поширювала серед людей найекстравагантнішу, але водночас і найменш суперечливу історію; запевняючи, що під будинком покоїться один із тих вампірів — мерців, що зберігають свою тілесну оболонку і живуть за рахунок крові або дихання живих, — незчисленні легіони яких посилають у ніч свої хижі тіні і духи. Щоб знищити вампіра, треба, як кажуть старі люди, його викопати і спалити його серце або хоча б забити йому в серце кілок; саме та невідступність, з якою Енн наполягала на проведенні розкопок у підвалі, і стала вирішальною причиною її звільнення.

Проте її байки зібрали широку аудиторію прихильників, бо будинок і справді стояв на землі, яка колись відводилась під поховання. Для мене ж у всьому цьому важливою була не стільки історія сама по собі, як той цікавий спосіб, у який вона пов’язувалася з деякими іншими фактами, такими як заява слуги Презервда Сміта, який був попередником Енн і взагалі ніколи про неї не чув і який перед своїм від’їздом скаржився, що щось ночами «висмоктує його подих»; свідоцтва про смерть жертв лихоманки у 1804 році, видані доктором Чедом Гопкінзом, згідно з якими в усіх чотирьох померлих з незрозумілих причин спостерігалося недокрів’я; а ще дивні записи марень бідолашної Губі Гарріс, у яких вона скаржилась на гострі зуби примарної з’яви зі склистим поглядом.