Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1

Загалом же річ у тім, що більшість спільноти ніколи не вважала цей будинок чимось на кшталт «дому з привидами». Не було всіляких оповідок про брязкіт ланцюгів, подуви холодного вітру, миготливе світло чи обличчя у вікнах. Найневиправніші пліткарі іноді казали, що будинок «нещасливий», але навіть вони у своїх судженнях не йшли далі цього. Що насправді не викликало жодних сумнівів і заперечень, то це величезна кількість людей, які там мерли; чи, точніше кажучи, помирали раніше, бо після певних подій понад шістдесят років тому будівля геть занепала, оскільки її майже неможливо було здати в оренду. Люди там помирали не раптовою смертю чи від якоїсь конкретної причини; радше скидалось на те, що у них поступово вичерпувалась життєва сила, тож мешканці будинку помирали від тих хвороб, до яких мали природну схильність, просто вкрай стрімким був перебіг самої недуги. У тих же, які не помирали, проявлялись різних ступенів анемія чи сухоти, іноді ж навіть зниження розумової активності, що явно не свідчило на користь цілющих властивостей будинку. Варто додати, що сусідні будинки були цілком позбавлені цих згубних рис.

Ось і все, що я знав, перш ніж моє наполегливе розпитування змусило мого дядька показати мені нотатки, які, зрештою, і спонукали нас розпочати жахливе розслідування. Коли я був дитиною, той покинутий будинок так і стояв порожнім, в оточенні недоглянутих, покручених, химерних старих дерев, високої, незвично бляклої трави і просто потворних бур’янів на високій терасі подвір’я, на якому ніколи не співали птахи. Хлопчаками ми облазили всю ту місцевість, я досі пам’ятаю свій дитячий страх не лише перед тривожною нетутешністю моторошних рослин, але й перед зловісною атмосферою і запахом занедбаного дому, незамкнені передні двері якого ми нерідко відкривали, щоб полоскотати собі нерви. Більшість невеликих віконець були розбиті, а невимовний дух запустіння витав над трухлявими панелями, розхитаними внутрішніми віконницями, відклеєними шпалерами, обсипаним тиньком, хисткими сходами і поламаними меблями, які ще зосталися. Відчуття жаху посилювали пил і павутиння, і потрібно було бути сміливим, щоб наважитися піднятися сходами на горище, помережаний кроквами простір якого освітлювався тільки маленькими підсліпуватими віконцями з обох боків на фронтонах і був захаращений уламками скринь, стільців і прядок, так обплетеними павутиною безкінечних років, що вони набули монструозних і жахливих форм.