Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-7
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1». Краткое содержание книги:
Саме Енн Вайт першою надала зловісним чуткам певної чіткої форми. Мерсі варто було двічі подумати, перш ніж наймати когось із околиць Нусенек-Хілл, бо та лісова глухомань була, та й зараз залишається, кублом найдикіших забобонів. Ще не так давно, 1892 року, мешканці Ексетера викопали мертве тіло і ритуально спалили його серце, щоб запобігти його неодмінним «відвідинам», які становили загрозу громадському спокою і здоров’ю, тож можете уявити, які настрої панували у тій громаді 1768 року. Енн без угаву молола язиком, тож через кілька місяців Мерсі її звільнила, взявши на її місце Марію Роббінз — вірну і добру амазонку із Ньюпорта.
Тим часом бідолашна Рубі Гарріс у своєму божевіллі оповідала власні сни і марення, які нерідко були вкрай жахливими. Іноді її крики ставали просто нестерпними, і вона могла тривалий час викрикувати різні страхіття, що змусило її сина тимчасово переселитися до кузена, Пелеґа Гарріса, на Престіберіан-Лейн, біля нової будівлі коледжу. Хлопець там помітно поздоровішав, і якби Мерсі окрім доброти мала ще й розум, вона б назавжди залишила його у Пелеґа. Легенди мовчать про те, що саме пані Гарріс викрикувала під час своїх нападів божевілля, або ж наводять настільки абсурдні відомості, які спростовуються власною ж абсурдністю. Та й хіба не дивно чути, що жінка, яка володіє французькою лише на примітивному рівні, могла годинами кричати такі непристойності і складні фрази цією мовою, або що вона ж, замкнена у кімнаті наодинці із собою, повсякчас скаржилася на істоту, яка нібито витріщалася на неї, намагалася її вкусити і відгризти від неї шматок. У 1772 році Зенас помер, і коли пані Гарріс почула про це, то зареготала із цілковито невластивою їй страхітливою насолодою. Наступного року вона й сама померла і спочила на Північному кладовищі біля свого чоловіка.
Коли у 1775 році розпочалася війна із Великою Британією, Вільям Гарріс, попри свої шістнадцять і хирляву статуру, спромігся записатися до Армії Спостереження під командуванням генерала Ґріна; відтоді у нього неухильно поліпшувалося здоров’я, а ще окреслилися кар’єрні успіхи. У 1780 році, у званні капітана збройних сил Род-Айленда штату Нью-Джерсі, якими командував полковник Енджел, він узяв шлюб із Фібі Гетфілд з Елізабеттауна, з якою і переїхав у Провіденс після своєї пошанованої відставки наступного року.
Повернення молодого вояка додому не було геть безхмарним. Будинок, щоправда, перебував у все ще чудовому стані; вулицю ж розширили і перейменували з Бек-стріт на Бенефіт-стріт. Але міцне тіло Мерсі Декстер зазнало сумних і дивних перемін на гірше, вона стала сутулою жалюгідною бабою з тьмяним голосом і незвично блідим обличчям — ці риси так само проявилися у Марії, єдиної служниці, яка залишилася. Восени 1782 року Фібі Гарріс народила мертву дівчинку, а п’ятнадцятого травня закінчилося самовіддане, скромне і доброчесне життя Мерсі Декстер.
Вільям Гарріс, тепер глибоко переконаний у геть нездоровій атмосфері свого помешкання, нарешті почав замислюватись над тим, щоб виїхати з будинку і назавжди його зачинити. Знайшовши тимчасове житло для себе з дружиною у щойно відкритому готелі «Золотий м’яч», він розпорядився звести новий, комфортніший дім на Вестмінстер-стріт, у районі нової забудови за Великим мостом. Там у 1785 році народився його син Дьюті; там він з родиною й жив, аж доки розширення комерційної забудови не змусило їх перебратися назад на інший берег річки, угору пагорбом до Енджел-стріт, у новий житловий район Іст-Сайд, де покійний Арчер Гарріс у 1876 році збудував свій розкішний, але недоладний особняк з мансардою. Вільям і Фібі не пережили епідемії жовтої лихоманки у 1797 році, Дьюті ж виріс під опікою свого кузена, Ратбона Гарріса, сина Пелеґа.