Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1

Тоді я несподівано і цілком випадково — оскільки воно було не в основній масі записів і легко могло загубитися — я натрапив на свідчення, яке викликало у мене значний інтерес, бо ідеально підходило для пояснення кількох найменш зрозумілих аспектів тієї історії. Це був лізинговий договір, укладений 1697 року на маленький клаптик землі, що передавався Етьєну Руле і його дружині. Нарешті зринув і французький елемент — а з ним іще один, глибший елемент жаху, який це ім’я витягло на світ божий із найглибших закапелків моєї пам’яті, захаращеної внаслідок непослідовного і різнорідного читання, — і я гарячково кинувся вивчати план ділянки, складений ще до її переділу і часткового вирівнювання Бек-стріт між 1747 і 1758 роками. Я знайшов те, чого підсвідомо очікував: Руле облаштували цвинтар позаду одноповерхового котеджу з мансардою, там, де зараз стояв покинутий будинок, але не було жодних записів про перепоховання. Документ закінчувався доволі плутано, тож я був змушений перелопатити і бібліотеку Історичного товариства Род-Айленду, і книгозбірню Шеплі, перш ніж зміг знайти ті двері, які б відчинялися ключем з іменем Етьєна Руле. Зрештою я таки зміг дещо віднайти, і це дещо було настільки незрозумілим і водночас моторошним, що я, все ще перебуваючи під враженням свого відкриття, одразу ж вирішив з особливою ретельністю обстежити підвал покинутого будинку.

Руле, здається, прибули 1696 року з Іст-Ґрінвіча, розташованого на узбережжі бухти Нарраґансент. Вони були гугенотами з Кода, тож, перш ніж їм дозволили оселитися в місті, наразилися на потужну протидію муніципалітету Провіденса. Не викликали вони особливої симпатії і в Іст-Ґрінвічі, куди перебралися 1686 року, після скасування Нантського едикту[116], і подейкували, що ця неприязнь виходила далеко за межі звичайних расових і національних упереджень чи земельних конфліктів, які часто спалахували між французькими і англійськими поселенцями і переростали в сутички, яких не міг погамувати навіть губернатор Андрос. Але їхній запеклий протестантизм — на думку декого надто запеклий — і та очевидна нужда, в якій їх буквально виштовхали із селища в бухту, зворушили-таки серця батьків міста. Чужинцям надали прихисток, а Етьєн Руле, радше схильний до читання дивних книжок і креслення вигадливих зображень, аніж до землеробства, влаштувався на посаду клерка на корабельному складі Пардона Тіллінґаста, що на Таун-стріт. Там згодом — вже років через сорок, після смерті самого Руле — трапився заколот чи щось таке, і більше про його родину ніхто ніколи не чув.