Там, у темній річці
- Автор: Сеттерфилд Диана
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-8182-0
- Переводчик: Дар'я Москвітіна
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Там, у темній річці». Краткое содержание книги:
Через деякий час за нею почали приходити люди, які вважали її втраченою сестрою чи викраденою донькою. Ніхто з них насправді не знав, хто ця дитина. То для чого ж вона була їм так потрібна? Із кожним днем таємниця лише поглиблювалася. Німа дівчинка перевернула своєю з'явою життя місцевих мешканців. Звідки вона взялася? Кому належить? І чи знає вона сама, ким є насправді?..
«Який дивний у мене, мабуть, вигляд, — подумалося їй. — Стою по плечі у воді й дивлюся на своє перевернуте відображення».
Трава й інші рослини повільно хиталися у своєму новому підводному світі. Попереду срібло поступалося місцем темнішій, наче затіненій воді. Там — берегове урвисько. Там могла бути стрімка течія. «Далі я не піду, — подумала вона. — Зупинюся тут».
Тут було значно більше риби і — ой! — ще щось: велике, рожеве, з плоті й крові. Тільце повільно та важко плило по воді — у напрямку Лілі, але поки що далеченько.
Жінка простягнула до нього руку. Якби вона могла схопити його і підтягнути до себе…
Невже надто пізно? Маленьке тіло підпливло ближче. У якусь мить воно опинилось у найближчій точці, але все одно надто далеко.
Не думаючи, не відчуваючи страху, Лілі подалась уперед.
Її пальці зімкнулися на рожевій плоті.
Але під ногами в неї була лише вода.
Джонатан розповідає історію
— Мій син! — побивався Армстронг, хапаючись за голову, після завершення своєї довгої історії.
— Не твій він син, — нагадала йому Марго. — Шкода це визнавати, та Робін був викапаний його справжній батько.
— Але ж я маю якось залагодити те, що він накоїв. Поки що не знаю, як це зробити, але мушу знайти спосіб. Перед тим мені ще треба виконати одну сумну місію. Я її страшуся, але не можу пустити набезрік. Маю розповісти Вонам, що саме сталося з їхньою дочкою, і як у цьому замішаний мій син.
— Зараз не час місіс Вон слухати про таке, — м'яко зауважила Рита. — Коли містер Вон повернеться, розкажемо йому разом.
— А чому його тут немає?
— Він зараз із іншими чоловіками, шукають дитину. Вона зникла.
— Зникла? Тоді я теж приєднаюся до пошуків.
Враховуючи його стан — перекошене обличчя і тремтячі руки, — жінки спробували відмовити Армстронга, та він наполягав на своєму.
— Зараз це єдине, що я можу для них зробити, тож повинен їм допомогти.
Рита повернулася до Гелени, яка заколисувала немовля.
— Є якісь новини? — спитала вона.
— Поки що ні. До пошуків приєднався містер Армстронг. Гелено, намагайтеся не хвилюватись.
Молода мати опустила очі на свого новонародженого, і з її обличчя зникли хмаринки тривоги. Вона погладила мізинчиком його щічку й усміхнулася.
— Я бачу в ньому риси мого дорогого татка, Рито. Хіба це не диво?
Не почувши відповіді, Гелена підвела очі на лікарку.
— Рито! Що з вами?
— Я не знаю, який вигляд мав мій батько. Та й мати теж.
— Не плачте, Рито. Люба!
Рита сіла на ліжко поруч зі своєю подругою.
— Ви так і не звикли до того, що її немає поряд?
— Ні. До того, як ви заявили на неї права рік тому, і до появи Армстронга та Лілі Вайт, тієї ночі, коли Донт лежав непритомним на цьому ліжку, а я сиділа у тому кріслі, — я взяла її на руки. Ми заснули разом. Я тоді подумала: якщо виявиться, що Донт їй ніхто, і взагалі — що вона нічия, тоді…
— Я знаю.
— Знаєте? Звідки?
— Я бачила вас із нею. У вас були ті ж самі почуття до неї, що й у всіх нас. Донт відчуває те ж саме.
— Хіба? Я просто хочу знати, де вона. Мені нестерпно, що її тут немає.
— Мені теж. Але вам тяжче.
— Мені тяжче? Але ж ви…
— Думала, що я — її мати? А ще мені здавалося тоді, що я її вигадала. Пам'ятаєте: я казала вам тоді, що іноді замислююся, чи вона справжня?
— Так, пам'ятаю. Але чому ви впевнені, що мені тяжче?
— Бо я маю його, — кивнула вона на немовля. — Власного справжнього малюка. Ось. Потримайте його.
Рита підставила руки, і Гелена вклала у них хлопчика.
— Не так. Ви тримаєте його, як медсестра. Тримайте, як я. Як мати.
Рита вмостила дитинку в себе на руках, і вона швидко задрімала.
— То як? — порушивши тривалу тишу, пошепки спитала Гелена. — Як це тепер відчувається?
Навколо «Лебедя» плюскала вода. Вона підійшла до самих дверей, але далі не просувалася.
Коли повернувся «Колодій», і трохи згодом — Армстронг, похмурі обличчя чоловіків унеможливили будь-які випитування. Вон одразу пішов провідати дружину й дитину. Обоє спали. Його зустріла Рита.
— Щось знайшли? — прошепотіла вона.
Він похитав головою.