За східнім обрієм [Спомини про пережите]

І Дужий, не збагнувши суті тієї моєї відповіді, відійшов від мене задоволений. А насправді, то я саме так і ставився до тієї його роботи і в цьому я нічого поганого не бачив. Я й зараз вірю в те, що все ж таки з приводу бажання стати автором історії України Петро Дужий непогано вивчив історію свого народу.

Одного разу в мій адрес в присутності всіх жителів секції Дужий сказав:

— Там у вас на Волині всі комуністи.

— Може й так, — відповів я, — але ми, «комуністи на Волині», ще в 1942 році створили УПА і в 1943 році німцям не дали вивезти з Волині ані однієї корови і наша скомунізована молодь пішла у відділи УПА, а ви в Галичині годували німців хлібом, маслом, яйцями і молоком до останнього дня та відсилали свою молодь у дивізію СС Галичина і в Німеччину на роботу.

Після тієї розмови ми вже на 26-му майже не розмовляли. Найбільше часу я проводив з Іваном Ґоєм. Ґой привернув мою увагу до себе своєю вийнятковою діловою відзивчістю на горе сторонніх людей. Він допомагав, чим тільки міг, всім знедоленим і радів тим, як йому пощастило комусь допомогти. І ось один з групи Фіца по його натирці вдарив Ґоя по лиці тільки за те, що Ґой їх іґнорував і в ту ж мить після цього інцидента вся Фіцева група повитягувала свої ножі. Та провокація була зроблена зумисне, щоб помститися за те, що їх іґнорують.

Але ми на ту провокацію не піддалися, бо така схватка була б корисною тільки для адміністрації. Адміністрація групу Фіца не чіпала, так як і завжди в таких випадках, але тих, що виступили проти них, відправила б у тюрму. Адміністрація дуже добре розбиралась у тому, хто для неї був найбільше небезпечним, а Ґой Іван для адміністрації був вийнятково небезпечний чоловік. Він був одним з тих, що на Колимі роззброїли дивізіон червонопогонників і зі зброєю в руках пробиралися в напрямку Аляски. Проти них піднялися всі дивізіони Колими і в результаті аж надто нерівної борні з них залишилися в живих тільки двоє. Ґоя Івана взяли раненим. І ось цей же самий Іван Ґой, який першим кинувся з порожніми руками на чергового озброєного офіцера в дивізіоні і роззброїв його, змушений був стерпіти образу ляпаса від якогось там щенюка з шайки Фіца тільки для того, щоб уникнути ганебної різні українців з українцями. А ті негідники якраз тим і користувались, і робили велику услугу для адміністрації.

Адміністрація боялася Івана Ґоя більше, ніж всіх нас разом узятих. Вони приходили щоночі по три рази і легенько піднімали одіяло і перевіряли, чи він спить. Адже що може бути більшою услугою для адміністрації, робили якраз ті шайки. У порівнянні до загальної кількости політв'язнів-українців їх було небагато, але в моральному пляні нашкодили вони дуже багато. І ось же таким чином у нашій секції, в якій жило всього близько 30 українців, створилось три непримиримих між собою партії. У порівнянні з третім каторжанським лагером в Норильську, то це був страшний кошмар, із-за якого соромно було дивитися у вічі чужинцям.