Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
Через два тижні після того, як вони покинули затишну «Бухту Йоа», перед мандрівниками відкрився нарешті водний простір, де не було ніяких рифів.
— Тепер можпа й виспатись. — Амундсен потер рукою запалені очі й широко позіхнув. — Збудиш мене тільки в разі тривоги, — сказав він, передаючи Лунду стерно. — Я, мабуть, таки заробив кілька годин відпочинку. Йти строго по курсу!
Не встиг він ще й роздягтись, як розлігся громовий вигук:
— Вітрило на горизонті!
— Прапор на щоглу! — крикнув Амундсен, прочинивши двері.
«Я відчув якесь дивне стискання в горлі. Нервове напруження і перевтома останніх тижнів давалися взнаки: У мене з'явилися сльози на очах, і я не соромився їх, — писав пізніше Амундсен у своєму щоденнику. — «Вітрило на горизонті!» Це були магічні слова. Це означало, що Північно-Західиий прохід здобуто! І одразу ж батьківщина й усі близькі, найдорожчі мені люди постали переді мною і простягли до мене руки… Перед нами вітрило! Я хутко накинув на себе куртку і, поспішаючи на палубу, зупинився перед фотографією Нансена. Міг би заприсягнутися, що по його обличчю промайнула тінь усмішки, ніби він казав мені: «Я знав, що ти переможеш!»
Капітан китобійного судна із Сан-Франціско Маккена з неприхованою цікавістю приглядався до невеличкої шлюпки, що відчалила від промислової шхуни з округлими бортами і підпливла до його корабля. По трапу піднімався якийсь невисокий бородатий чоловік. Його рухи були такі пружні, немовби він весь був збудований із самих м'язів. Хто б це міг бути? На носі шхуни — напис «Йоа». Невже це той норвежець, що понад два роки тому вирушив крізь лабіринт острівців Канадського архіпелагу, щоб прокласти шлях з Атлантичного океану в Тихий? Давно від нього не було ніяких вістей, і всі вже вважали, що його експедиція загинула серед льодів, як і багато інших. Погляд капітана зустрівся із сміливим зором ясних очей.
— Невже Руал Амундсен? — запитав він, не вірячи своїм очам.
— Власною персоною. Ваше судно — перше, яке я побачив за останні два роки.
— Це для мене велика честь, капітане. — Маккена сердечно й міцно потиснув Амундсену руку. — Я не вірив, що хто-небудь коли-небудь підкорить цей пекельний прохід. Та й ніхто не вірив! Адже вже стільки було спроб!.. На честь такої події треба було б цю затоку, до якої ми підійшли з Тихого океану, а ви — з Атлантики, — назвати затокою Амундсена!
— Я й сам не вірю, ще б трохи і…
— Найважче у вас вже позаду, але й далі траса надзвичайно важка. Ніколи ще на морі Бофорта не застрягало стільки суден, як цього літа. Я сам насилу виборсався і тепер оце тікаю звідти, щоб не вмерзнути в кригу. Боцмане, свистати негайно на палубу всю команду! Ми приймаємо на нашому судні великого Амундсена!
Китобої відсвяткувати зустріч з норвезькими мандрівниками.
На прощання Маккена подарував Амундсену детальну карту узбережжя Аляски, густо помережену цінними помітками, нанесеними його рукою, а також, за полярним звичаєм, мішок цибулі й картоплі, яких норвежці не їли вже два роки.
— Це вам знадобиться, бо не так ще скоро ви дістанетесь до Берінгової затоки.
Досвідчений капітан мав слушність. «Йоа» ледве пробивалася вздовж Канадського узбережжя між крижаними полями, що покривали море до самого гирла річки Макензі. Про те, щоб іти далі, не могло бути й мови[24]. На третю зимівлю Амундсен вирішив зупинитися недалеко від Кінг-Пойнта, де вже об'якорилося кілька інших суден. Їхні шкіпери неприязно поглядали на норвезьку шхуну та її екіпаж.
— Мало у нас своїх ротів! — бурчали одні.
— Ох і виголодалася ж, мабуть, ця братва після двох зимівель! — глузували інші.
— Ніде було їм зупинитися, тільки біля нас! — бідкався кок промислового судпа.
— Вони, видно, точать зуби на наші припаси. Аякже, вхопите шилом патоки! — сичав товстун Могг, власник китобійця «Бонанца».
24
Незважаючи на те, що канадське і північні узбережжя Аляски в серпні — вересні 1905 року були вільні від льоду, Амундсен вирішив залишитися на третю зимівлю. Його супутники дивувалися про причини такого рішення: Амундсен пояснював зимівлю саме важким станом льодів. Т. Буманн-Ларсен вважав, що головною причиною було те, що начальник вважав дворічну подорож занадто короткою, адже епохальні експедиції Нансена і Свердрупа тривали відповідно 3 і 4 роки.