Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
Вона простягнула Арманському контракт, і він пробіг його очима.
— З такою зарплатою можна з таким же успіхом працювати безкоштовно. Лісбет, у тебе є талант. Тобі немає чого працювати за гроші на кишенькові витрати. Ти знаєш, що можеш заробляти в мене значно більше, якщо перейдеш на повний робочий день.
— Я не хочу працювати повний день. Але, Драґане, мені важливо, як ти на це дивишся. Ти добре поставився до мене з самого початку. Я хочу знати, чи не ускладнить такий контракт наші стосунки і чи не буде у нас потім яких-небудь непорозумінь.
— Зрозуміло. — Він трохи подумав. — Усе нормально. Дякую, що запитала. Якщо надалі виникатимуть подібні ситуації, я хотів би, щоб ти завжди мене питала, тоді ніяких непорозумінь не виникне.
Лісбет Саландер з хвилину посиділа мовчки, зважуючи, чи треба щось додати. Вона подивилася на Драґана Арманського очі в очі, нічого не кажучи. Потім тільки кивнула, встала й пішла, як завжди нічого не сказавши на прощання. Діставши відповідь, яку їй хотілося почути, вона повністю втратила інтерес до Арманського.
Драґан усміхнувся. Те, що вона взагалі прийшла до нього по схвалення, означало нову сходинку на шляху її адаптації до життя в суспільстві.
Він підсунув до себе папку із звітом про забезпечення безпеки в музеї, де невдовзі мала відкритись велика виставка французьких імпресіоністів. Потім випустив папку і поглянув на двері, в які тільки що вийшла Саландер. Йому згадалося, як вона сміялася разом з Мікаелем Блумквістом у себе в кабінеті, і він задумався: чи означає все це, що вона починає дорослішати, чи тут справа в Блумквісті? Раптом він захвилювався. Йому ніяк не вдавалося позбутися відчуття, що Лісбет Саландер потенційно є ідеальною жертвою, а тепер вона ще й поїхала в глухомань до якогось психа.
Дорогою на північ Лісбет Саландер спонтанно завернула до лікарні «Еппельвікен» і навідала матір. Не рахуючи візиту в день літнього сонцестояння, вона не бачилася з матір’ю з Різдва і відчувала докори сумління, бо надто рідко викроювала на неї час. Уже давно вона не бувала тут частіше ніж раз на декілька тижнів. Мати сиділа в загальній вітальні. Лісбет пробула з нею приблизно годину, і вони разом прогулялися до ставка парком, розташованим за межами лікарні. Мати й далі плутала Лісбет із сестрою. Її розум, як завжди, в основному десь витав, але, схоже, вона була схвильована візитом.
Коли Лісбет стала прощатись, мати не хотіла випускати її руку. Лісбет пообіцяла незабаром приїхати знову, але мати провела її стурбованим і нещасним поглядом.
Немов передчувала майже неминучу катастрофу.
Мікаель провів дві години в саду за будинком, проглядаючи апокрифи, але переконався лише в тому, що марнує час.
Зате йому в голову прийшла одна думка. Наскільки релігійною насправді була Харієт Ванґер? Цікавість до вивчення Біблії прокинулась у неї в останній рік перед зникненням. Вона підібрала кілька цитат до серії вбивств, а потім уважно прочитала не тільки Біблію, а й апокрифи і зацікавилася католицизмом.
А що, коли вона провела той самий пошук, що Мікаель Блумквіст і Лісбет Саландер зробили на тридцять сім років пізніше, — раптом її інтерес до цих текстів був викликаний більше пошуками вбивці, ніж релігійністю? Пастор Фальк дав зрозуміти, що вона (у його очах) швидше перебувала в пошуку, ніж була справжньою християнкою. Його роздуми перервав дзвінок Еріки.
— Я хочу тільки сказати, що ми з Ґреґером наступного тижня їдемо у відпустку. Мене не буде чотири тижні.
— Куди ви їдете?
— До Нью-Йорка. У Ґреґера там виставка, а потім ми збираємося поїхати на Кариби. Один Ґреґерів знайомий надає нам свій будинок на Антиґуа, і ми пробудемо там два тижні.
— Звучить дивовижно. Бажаю вам гарної поїздки. І привіт Ґреґерові.
— Я до пуття не відпочивала три роки. Нове число готове, і ми майже повністю зібрали наступне. Мені б, звичайно, хотілося залишити на місці редактора тебе, але Крістер обіцяв, що все зробить сам.
— Якщо йому буде потрібна допомога, він завжди може мені зателефонувати. Як справи з Янне Дальманом?
Вона трохи повагалася.
— Він теж іде у відпустку наступного тижня. На посаду відповідального секретаря я тимчасово посадила Хенрі. Вони з Крістером залишаться біля керма.
— Добре.
— Я не довіряю Дальманові. Але поводиться він нормально. Я повернуся сьомого серпня.
Близько сьомої години Мікаель зробив п’ять спроб додзвонитися до Сесілії Ванґер. Потім послав їй повідомлення з проханням зателефонувати йому, але відповіді не отримав.