Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
Отже, із п. 168.2.2 ч. 168.2 ст. 168 ПК випливає і за допомогою висновку від протилежного виявляється логічно закріплена у цьому законодавчому положенні правова норма, відповідно до якої податковими агентами є усі юридичні особи (відокремлені підрозділи юридичних осіб відповідно до п. 168.4.2 ч. 168.4 ст. 168 ПК можуть лише отримати в установленому порядку повноваження щодо нарахування, дотримання і сплати (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб), а також фізичні особи, які мають статус суб’єктів підприємницької діяльності або перебувають на обліку в органах державної податкової служби як такі, що провадять незалежну професійну діяльність. Ця правова норма підлягає застосуванню, оскільки це не суперечить будь-яким іншим нормам.
5. Законодавець враховує, що із положень законодавчих актів при їх тлумаченні будуть робитись висновки a contrario і у такий спосіб будуть виявлятись логічно закріплені правові норми, що підлягають застосуванню у відповідних випадках. Так, у частині першій ст. 4 ГПК («господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України») не зазначається на будь-які підзаконні акти. Не зазначається на такі акти і в подальшому. Зате в частині другій ст. 4 ГПК встановлюється: «Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України». Звідси непрямо випливає і висновком a contrario виявляється логічно закріплена у цьому законодавчому положенні правова норма, відповідно до якої господарський суд, крім актів, зазначених у частині першій ст. 4 ГПК, має застосовувати акти державних та інших органів (за умови, що ці акти не суперечать «законодавству України»).
§ 69. Висновок від протилежного і висновок про відсутність правового врегулювання
Висновок від протилежного слід відрізняти від висновку про відсутність правового врегулювання. Це має практичне значення взагалі для правильного розуміння нормативного тексту, тобто навіть тоді, коли правові норми, виявлені при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, не можуть застосовуватись усупереч іншим правовим нормам. У тих же випадках, коли правові норми, що виявляються за допомогою висновку від протилежного, здатні конкурувати при правозастосуванні з іншими правовими нормами, розмежування врегулювання відповідних відносив такими нормами і відсутності їх правового врегулювання будь-яким нормативно-правовим актом у вирішальний спосіб впливає на правозастосування.
1. Реальне значення відмежування висновку a contrario від висновку про відсутність правового врегулювання має у наступних випадках: 1) у разі необхідності вирішення ієрархічних колізій; 2) у разі необхідності вирішення хронологічних колізій; 3) у випадках необхідності вирішення колізій між двома правовими нормами, які встановлені актами законодавства і одна із яких перебуває «під захистом» нормативного положення, що визнає таку норму (чи групу правових норм) спеціальною, особливістю, або «під захистом» застереження «якщо інше не встановлено...», «крім випадків, встановлених...» тощо.
У решті випадків таке відмежування необхідне тільки в тому сенсі, що професіонал повинен володіти нормативним матеріалом і бачити в ньому весь його зміст, а не залишатися безпорадним перед необхідністю його інтерпретації.
2. Значення відмежування висновку a contrario від висновку про відсутність нормативного врегулювання покажемо на прикладі ст. 56 Конституції, що дає кожному право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. У відношенні предмета, про який тут йдеться, є два варіанти тлумачення ст. 56 Конституції. Перший варіант: тут не згадується вина, тому конституційне врегулювання питання вини відсутнє, що відкриває можливість застосування правових норм, що встановлені законами і допускають відповідальність держави і територіальних громад тільки за наявності вини відповідних суб’єктів, зокрема правової норми, яка встановлена ч. 5 ст. 1176 ЦК і відповідно до якої вкрай обмежується можливість відповідальності за шкоду, завдану постановленням незаконного судового рішення у цивільній справі. Другий варіант: у ст. 56 Конституції називаються три юридичні факти, що складають підставу права на відшкодування шкоди: 1) правопорушення; 2) шкода; 3) причинний зв’язок (відшкодовується шкода, яка завдана). Звідси слід зробити висновок a contrario: інші умови для виникнення обов’язку відшкодувати шкоду не є необхідними. За допомогою висновку a contrario тут виявлена правова норма конституційного рівня, яка підлягає переважному застосуванню перед правовою нормою, що встановлена ч. 5 ст. 1176 ЦК. Цей другий варіант тлумачення ст. 56 Конституції відповідає логіці цього конституційного положення.