Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
§ 68. Випадки, коли правові норми, які логічно закріплені в актах законодавства і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, підлягають застосуванню
За відсутності конкуруючих правових норм правові норми, що логічно закріплені в положеннях нормативно-правових актів і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, підлягають застосуванню до відповідних правовідносин так же, як і текстуально закріплені правові норми.
1. Правові норми, що логічно закріплені в актах законодавства і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку a contrario, випливають із положень нормативно-правових актів, в яких текстуально закріплюються інші правові норми. Ці логічно закріплені правові норми мають таку ж юридичну силу, як і текстуально закріплені в тих же положеннях нормативно-правових актів правові норми. Проте, за загальним правилом, правові норми, що виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, не можуть застосовуватись усупереч будь-яким текстуально закріпленим правовим нормам того ж ієрархічного рівня.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЦК «цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників» (ч. 1 ст. 1 ЦК). Звідси непрямо випливає і за допомогою висновку a contrario при тлумаченні виявляється правова норма, згідно з якою особисті немайнові та майнові відносини, що не засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників, цивільним законодавством не регулюються. Ця правова норма, що логічно закріплена в ч. 1 ст. 1 ЦК, має таку ж юридичну силу, як і текстуально закріплена в цій частині правова норма. Ця правова норма застосовується, оскільки текстуально закріпленими правовими нормами не передбачено інше. Зокрема, в силу спеціальної правової норми, текстуально закріпленої в ч. 1 ст. 9 ЦК, якщо відносини, які виникають у сфері використання природних ресурсів та охорони довкілля, трудові або сімейні відносини не врегульовані іншими актами законодавства, вони також регулюються положеннями Цивільного кодексу. Це — спеціальна правова норма, що встановлює виняток із положення ч. 1 ст. 1 ЦК. Вона підлягає переважному застосуванню і перед правовою нормою, яка текстуально закріплена в ч. 1 ст. 1 ЦК, і перед правовою нормою, що непрямо випливає із ч. 1 ст. 1 ЦК та виявляється висновком a contrario. Наведена спеціальна правова норма погоджується із спеціальною правовою нормою ст. 69 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», в якій відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, прямо називається цивільною відповідальністю.
2. Наведемо ще один приклад, що підтверджує однакову юридичну силу текстуально закріпленої загальної правової норми і правової норми, яка логічно закріплена у тому ж нормативному положенні і виявляється за допомогою висновку від протилежного:
«Стаття 2. Учасники цивільних відносин.
1. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі — особи).
2. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права».
Звідси непрямо випливає, що інші суб’єкти, крім названих у ст. 2 ЦК, бути учасниками цивільних відносин не можуть. Це стосується, зокрема, філій і представництв, про які йдеться у ст. 95 ЦК і стосовно яких у цій статті немає чіткого зазначення на те, що вони не є учасниками цивільних відносин. Не є учасником цивільних відносин екіпаж транспортного засобу, переданого в найм, хоч у ч. 2 ст. 805 ЦК на екіпаж і покладаються певні обов’язки.
3. Висновок від протилежного з метою виявлення логічно закріплених в положеннях актів законодавства правових норм можна робити не тільки із нормативних положень, сфера дії яких є гранично широкою (як, наприклад, сфера дії ст. 1, 2 ЦК), а і з положень актів законодавства, що поширюються на більш вузьке коло відносин. Покажемо це на конкретних прикладах.
Стаття 25 ГПК (в редакції, що діяла до набрання чинності Законом від 12 травня 2011 р.[235]), допускала правонаступництво на будь-якій стадії судового процесу в разі вибуття однієї із сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації. Звідси за допомогою висновку a contrario виявлялась логічно закріплена у цьому законодавчому положенні правова норма, згідно з якою у всіх інших випадках (крім випадків, коли підприємство-учасник процесу реорганізоване), процесуальне правонаступництво не допускається. Ця правова норма мала таку ж юридичну силу, як і правова норма, яка текстуально закріплена у ст. 25 ГПК. Вона не суперечила будь-якій іншій правовій нормі, а отже — підлягала застосуванню. Тому апеляційний господарський суд правильно припинив провадження в одній із справ на підставі п. 6 частини першої ст. 80 ГПК (оскільки підприємство-позивач було ліквідовано), хоч ліквідоване підприємство і передало своє право, що захищалось у судовому процесі, іншій особі за договором про відступлення вимоги. Особа, до якої спірне право перейшло на підставі зазначеного договору, не мала права вступити в господарський процес, що вже почався, але могла захищати своє право шляхом звернення до суду з власним позовом. Недоцільність цього законодавчого рішення була помічена, і Законом від 12 травня 2011 р. до ст. 25 ГПК були внесені зміни, якими було передбачено процесуальне правонаступництво, зокрема при заміні сторони у спірному зобов’язанні.
235
Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України щодо процесуального правонаступництва. Закон України від 12.05.2011 //ОВУ. — 2011. — № 44. — Ст. 1767.