Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
У ст. 2371 КЗпП текстуально закріплені правові приписи, що визнають умовами виникнення на боці власника бо уповноваженого ним органу обов’язку відшкодувати моральну шкоду: 1) порушення законних прав працівника; 2) наявність моральної шкоди (моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків, необхідності з боку працівника додаткових зусиль для організації свого життя); 3) до зазначених наслідків «призвели» порушення законних прав працівника.
Ця умова може бути виражена іншими словами як наявність причинного зв’язку між порушенням законних прав працівника та моральною шкодою, що виникла на його боці. Звідси можна зробити висновок від протилежного, відповідно до якого інші будь-які умови не є необхідними для виникнення обов’язку відшкодувати моральну шкоду. Цей висновок зроблено у межах найближчого родового поняття (складу правопорушення) стосовно видових понять, що входять до цього роду, тому є підстави стверджувати, що за допомогою висновку від протилежного із положення ст. 2371 КЗпП виявлено правову норму, відповідно до якої вина власника або уповноваженого ним органу не є умовою, з якою законодавець пов’язує виникнення на боці власника або уповноваженого ним органу обов’язку відшкодувати завдану працівникові моральну шкоду. Ця правова норма не суперечить будь-якій іншій правовій нормі, а тому підлягає застосуванню. Зокрема, ця правова норма погоджується з ч. 1 ст. 9 ЦК, яка допускає застосування до трудових відносин положень Цивільного кодексу, якщо ці відносини не врегульовані іншими актами законодавства. У даному випадку Кодекс законів про працю питання про вину вирішує, що виключає вирішення його на підставі Цивільного кодексу.
6. З іншого боку, якби питання про вину не було вирішене у ст. 2371 КЗпП, воно б вирішувалось Цивільним кодексом. Але і правові норми, що встановлені Цивільним кодексом і передбачають відшкодування шкоди, потребують належного тлумачення. Те, що ч. 1 ст. 23 ЦК («особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав») не визнана в судовій практиці такою, що формулює норму прямої дії, ще не означає, що це законодавче положення дійсно не підлягає застосуванню. Закон є чинним положенням з урахуванням практики його тлумачення компетентними судами — така правова позиція опрацьована Європейським Судом з прав людини. Вона є обов’язковою відповідно до ст. 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», але ж це не означає, що судова практика не може змінюватись, якщо її зміна здійснюється в напрямку наближення до змісту законодавства. Отже, можна очікувати, що судова практика буде наближена до змісту ч. 1 ст. 23 ЦК.
Ч. 1 ст. 23 ЦК формулюється за тим же зразком, що і ст. 2371 КЗпП. Тут йдеться про порушення прав і шкоду, що завдана внаслідок порушення. Отже, вказується на три умови, які утворюють склад правопорушення, що дає підстави для висновку від протилежного, за допомогою якого виявляється правова норма, відповідно до якої обов’язок відшкодувати моральну шкоду настає незалежно від вини особи, яка такої шкоди завдала. У цьому випадку також відносини повністю врегульовані. Інша справа, що правова норма, яка сформульована в ч. 1 ст. 23 ЦК, є загальною у відношенні до правових норм, що встановлені ч. 1 ст. 614 і ч. 2 ст. 1166 ЦК і врегульовують усі відносини, на які поширюється чинність загальної правової норми, що встановлена ч. 1 ст. 23 ЦК. Тому правова норма, що встановлена ч. 1 ст. 23 ЦК і передбачає відшкодування моральної шкоди незалежно від вини, застосуванню не підлягає за правилом «lex spesiali derogat generali».
7. Більш широко потреба у відмежуванні врегулювання суспільних відносин правовими нормами, що логічно закріплені в актах законодавства і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку а contrario, від ситуації, коли нормативне врегулювання суспільних відносин відсутнє, виникає у випадках, коли певні групи правових норм підпадають під формулювання «спеціальні норми», «особливості», «якщо інше не встановлено...», «крім випадків, передбачених...» тощо. Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 9 ЦК і ч. 2 ст. 4 ГК Господарським кодексом (законом) можуть встановлюватись особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання (майнових відносин суб’єктів господарювання). Отже, усі правові норми, що встановлені Господарським кодексом (іншим законом, що поширюється на майнові відносини у сфері господарювання), є особливостями. Особливостями є і правові норми, що логічно закріплюються у відповідних законодавчих положеннях і виявляються за допомогою висновку а contrario: такі правові норми підлягають переважному застосуванню перед правовими нормами, що встановлені Цивільним кодексом та іншими законами, що поширюються на цивільні відносини, в тому числі і на майнові відносини у сфері господарювання. Тому важливо ці норми відокремити від висновків про відсутність правового врегулювання. За допомогою висновку a contrario виявляються правові норми при тлумаченні: