Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
1) ч. 2 ст 224 ГК («під збитками розуміються витрати, зроблені...»). Отже витрати, які ще не зроблені, до складу збитків не включаються. Ця правова норма як така, що виявлена при тлумаченні за допомогою висновку a contrario, не могла б застосовуватись усупереч правовій нормі, яка текстуально закріплена в ч. 2 ст. 22 ЦК, що відносить до збитків майбутні витрати, і яка є загальною стосовно норми, яка встановлена ч. 2 ст. 224 ГК і яка не відносить до складу збитків майбутні витрати потерпілої особи. Але норма, що логічно закріплена в ч. 2 ст. 224 ГК і виявляється за допомогою висновку від протилежного, «перебуває під захистом» ч. 2 ст. 9 ЦК і ч. 2 ст. 4 ГК, а тому підлягає переважному застосуванню перед ч. 2 ст. 22 ЦК;
2) ч. 1 ст. 230 ГК («штрафними санкціями... визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми...»). Отже, штрафні санкції, у тому числі неустойка, не можуть встановлюватись у вигляді обов’язку передати майно. Ця правова норма виявлена при тлумаченні ч. 1 ст. 230 ГК за допомогою висновку a contrario, тому вона не підлягала б застосуванню усупереч ст. 551 ЦК, яка визнає предметом неустойки грошову суму, рухоме і нерухоме майно, якби не «перебувала під захистом» ч. 2 ст. 9 ЦК і ч. 2 ст. 4 ГК;
3) ч. 6 ст. 231 ГК («штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України...»). Отже, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань не можуть визначатись ні в певній грошовій сумі, ні у відсотковому відношенні до суми невиконаного зобов’язання, ні в будь-якій іншій формі. Ця правова норма як така, що виявлена при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, не могла б застосовуватись усупереч ч. 2 ст. 551 ЦК, що надає сторонам договору право визначати розмір неустойки за взаємною домовленістю, але застосовується, оскільки «перебуває під захистом» ч. 2 ст. 9 ЦК, ч. 2 ст. 4 ГК. Зауважимо, що практика господарських судів є протилежною.
З іншого боку, Господарський кодекс не встановлює будь-яких правових норм щодо: 1) застосовування аналогії права; 2) можливості нарахування процентів на неустойку тощо. Тому до відповідних правовідносин застосовуються положення ст. 8 ЦК, що передбачає застосування закону і права за аналогією, ч. 2 ст. 550 ЦК, що не допускає нарахування процентів на неустойку.
8. Слід також звернути увагу на те, що в судовій практиці не тільки не завжди правильно вирішуються колізії між загальними правовими нормами і правовими нормами, що виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, а інколи навіть висновку про відсутність правового врегулювання спочатку безпідставно надається значення правової норми, а потім на користь цієї «норми» вирішується колізія між нею та відповідною загальною нормою. Так, у п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»[238] роз’яснюється, що не допускається визнання дійсним заповіту, який є нікчемним у зв’язку з порушенням вимог щодо його форми та нотаріального посвідчення. При цьому рекомендується судам застосовувати ст. 1257 ЦК («...заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є недійсним»), оскільки норми глави 85 ЦК не передбачають визнання заповіту дійсним. Але ж ні в ст. 1257 ЦК, ні в інших статтях глави 85 Цивільного кодексу не здійснюється правове врегулювання відносин щодо визнання заповіту дійсним. Верховний Суд здійснив логічне доповнення законодавчого тексту, дійшов висновку, що за відсутності в главі 85 Цивільного кодексу норми, яка б дозволяла визнавати дійсними заповіти, не посвідчені нотаріально, неможливо застосовувати до заповітів ч. 2 ст. 219 ЦК, яка передбачає можливість визнання судом дійсними за певних умов односторонніх правочинів, не посвідчених нотаріально. Верховний Суд логічному доповненню законодавчого тексту, зробленому за відсутності правового врегулювання, не тільки безпідставно надав значення правової норми, а й застосував цю «норму» всупереч загальному правилу ч. 2 ст. 219 ЦК.
238
Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009// Вісник Верховного Суду України. — 2009. — № 12. — С. 4-11.