Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
«Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України» (абзац перший ч. 4 ст. 4 ЦК). Відповідно до частини першої ст. 117 Конституції Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання. Виникає питання про можливість регулювання цивільних відносин розпорядженнями Кабінету Міністрів. У ч. 4 ст. 4 ЦК логічно закріплена правова норма, яка виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного і відповідно до якої розпорядженнями Кабінету Міністрів цивільні відносини регулюватись не можуть. Ця правова норма, що непрямо випливає із положення ч. 4 ст. 4 ЦК, має таку ж юридичну силу, як і прямо встановлена цією частиною правова норма, а тому вона підлягає застосуванню (відповідно до ч. 2, 3 ст. 50 Закону «Про Кабінет Міністрів України» нормативне значення надається тільки постановам Кабінету Міністрів. Розпорядження такого значення не можуть мати).
Згідно з ч. 1 ст. 1232 ЦК «спадкоємці зобов’язані відшкодувати розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця». Звідси непрямо випливає і при тлумаченні висновком a contrario виявляється логічно закріплена в цьому законодавчому положенні правова норма, відповідно до якої витрати, які не можуть бути визнані розумними, відшкодуванню не підлягають. Це правило не суперечить будь-якому загальному чи спеціальному положенню законодавчих актів, а тому підлягає застосуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 1214 ЦК «особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов’язана відшкодувати всі доходи, яка вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна». Отже, доходи, одержані або такі, що могли бути одержані, до моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про володіння майном без достатньої правової підстави, не відшкодовуються цією особою. До цього моменту особа також не відповідає за погіршення майна. Ці правові норми, що непрямо випливають із відповідних текстуально закріплених правових норм, не суперечать будь-яким правилам, а тому підлягають застосуванню.
Відповідно до ч. 4 ст. 249 ЦК «законом може бути встановлено право особи видавати безвідкличні довіреності на певний час». Із цього текстуально закріпленого правила непрямо випливає і висновком a contrario виявляється правова норма, згідно з якою видача безвідкличних довіреностей на певний час у випадках, не передбачених законом, не допускається. Ця правова норма не суперечить будь-якому правилу, а тому підлягає застосуванню.
Підлягає застосуванню правова норма, яка логічно закріплена в ч. 1 ст. 1124 ЦК («користувач, який належним чином виконував свої обов’язки, має право на укладення договору комерційної концесії на новий строк на тих же умовах»), виявляється при тлумаченні висновком a contrario і відповідно до якої користувач, який неналежним чином виконував свої обов’язки, не має права на укладення договору на новий строк, оскільки ця правова норма не суперечить будь-якому положенню актів законодавства. Таке ж твердження є справедливим стосовно правової норми, що логічно закріплена в ч. 2 ст. 1124 ЦК («законом можуть бути встановлені умови, за яких правоволоділець може відмовитися від укладення договору концесії на новий строк») і виявляється при тлумаченні висновком a contrario. Отже, користувач, який неналежним чином виконував свої обов’язки, не може вимагати укладення договору комерційної концесії на новий строк, а правоволоділець не може відмовитися від укладення договору на новий строк, якщо його право відмовитися не передбачене законом або якщо користувач належним чином виконував свої обов’язки.