Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

Аналізуючи військові сили України під час війни з Росією, варто зауважити шість чинників:

1. Чисельність і якість Збройних сил України скорочувалася упродовж усього періоду незалежності України. Разом з тим, саме за правління Януковича і Партії регіонів здійснювалася навмисна і цілеспрямована зрадницька політика руйнування Збройних сил, в результаті чого навесні 2014 року Україна мала лише 6 тис. військовослужбовців, готових у моральному та професійному сенсі стати на її захист. Хоча Янукович і його найближчі союзники втекли до Росії, інші представники його колишнього оточення мешкають у Монако, Австрії та Великій Британії, де вони придбали нерухомість, а треті потрапили до українського парламенту наступного скликання у складі фракції «Опозиційного блоку». Важко повірити, наприклад, що Сергій Льовочкін, голова президентської адміністрації за часів Януковича (а також один із чільних представників газового лобі, яке після колапсу Партії регіонів фінансувало одне з крил «Опозиційного блоку»), не знав про зрадницьку діяльність свого шефа, зокрема про фактичний перехід українських спецслужб під контроль ФСБ[1049].

2. У 2000 році тодішній президент Кучма розпустив Національну гвардію України, оскільки не хотів переведення її під спільний контроль президента й парламенту. Національну гвардію було відроджено в 2014 році, коли вона замінила внутрішні війська МВС, успадковані від Радянського Союзу.

3. Громадянське суспільство продовжує надавати ресурси (хоча в істотно меншому обсязі, ніж у 2014–2015 роках) у формі продуктів харчування, транспорту, ліків і медичного обладнання, одностроїв, теплих постільних речей та військової техніки, як-от біноклі нічного бачення і тепловізори, військовим в зоні Операції об’єднаних сил (що формально прийшла на зміну АТО у квітні 2018 року). Українці, які добровольцями пішли до армії чи Нацгвардїї, витрачали тисячі доларів зі своїх накопичень на власне спорядження. За спорядження одного із «кіборгів», який воював у Донецькому аеропорту і з яким я мав змогу пізніше поспілкуватися, заплатила київська приватна компанія, де він працював[1050].

Нерідко амуніція, яку постачало Міністерство оборони, була неякісною, і добровольці мусили збирати пожертви, аби придбати пристойну заміну. Тим часом витрати на бронежилета, зброю, прилади нічного бачення та однострої з розрахунку $2000–2500 на особу — це велика сума для будь-якого українця[1051]. У квітні 2015 року у Волновасі на Донеччині я спостерігав, як волонтери передавали офіцерові української армії партію уживаних американських військових штанів, позаяк ті, котрі надавала держава, були поганої якості. За рік потому я поїхав на лінію фронту з волонтерами, які привезли бійцям британську армійську форму. Вона також раніше була в ужитку, проте мала кращу якість, зокрема вищу за український аналог протипожежну опірність, і водночас коштувала майже удвічі дешевше (відповідно 800 і 1500 гривень).