Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя

І почало безугавно у голові верещати про «губки малинові», «вуста медові», «поцілунки солодші нектару»… Минула хвилина, друга… І моїм голодним очам почало ввижатись, що переді мною не кепська й вредна Маня, а східний і багатий базар, а її губи — безмежні столи, завалені заморськими солодощами і ласощами. Від того у мені ще голосніше заричав голод. Далі, не в силах згамуватись, кинувся на Маню, повалив її у канаву і, наче голодне немовля до материнської цицьки, припав навіжено до її губ. І несамовито почав не то цілувати, не то смоктати… Маня спершу отетеріла і не чинила ніякого супротиву — тільки лупала зі споду на мене переляканими очиськами. Далі, оговтавшись, почала щось мурконіти і несамовито товкти мене кулаками то по плечах, то по голові. Надалі ж, видно, спрацював основний інстинкт кожної порядної жінки: коли тебе ґвалтують, розслабся і намагайся отримати якомога більше задоволення. Маня враз затихла, зіщулилась, очі міцно заплющила і лишень носом раз у раз шморгала. А я, немов навіжений, цмокав і цмокав її розпашілі губиська-торомбиська. І що найстрашніше — чимдалі все більше розчарування… ні, ліпше сказати, розпач охоплював мене. Де оті, до бісової матері, солодощі, меди, цукерки, нектари і всяка інша смакота, про яку до сліз завивалось у народних співанках?! Манині губи, як я в них не впивався, були якісь прісні і геть несмачні, наче несолоне тісто. Даруйте на слові, чи то нашу козу Танкістку, а чи Маню цілуй в губи — один хосен! Ось тільки чужої слини наберешся до нудоти — і вся тобі краса! Ошелешений таким страшним відкриттям, я лишився Мані, піднявся на бережок і безсило сів. Геть розчарований, розбитий і знищений дивився на Маню, як цар Ксеркс на потовчену спартанцями армію, і мені дійсно не хотілось ані їсти, ані жити! Мене нудило і з’явилось нестерпне бажання перетворитись у манюньку мурашку і вмить чкурнути під землю! Мій продовольчий склад, тобто Маня, навпаки — навдивовижу хутко піднялась із землі, обтрусилась і вдоволено глянула на мене.