Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя
- Автор: Кешеля Дмитрий Михайлович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Карпати
- ISBN: 978-966-671-323-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя». Краткое содержание книги:
Якось після обіду до нас завітав пан Фийса. Це одразу насторожило: сусід, зазвичай, до нас заходив ніби випадково, але завжди вчасно: на сніданок, обід і вечерю. А тут явився пополудні, коли баба давно вже миски помила. Та й вигляд пан Фийса мав такий врочисто-піднесений, ніби щойно з-під вінця…
— Таке вам, Марько, скажу, що вмрете од радості! — мовив пан Фийса.
— А ви не всю радость одразу, то встигну її пережувати і не вмру, — щиро порадила Фіскарошка.
— Хочу вам уповісти: якшто Богонько забере мене ближчим часом до себе, то мусите мені похоронити за свої гроші.
— Направду радость — як дощ на сухе сіно, — фиркнула Фіскарошка. — Лем не розумію: із якої нагоди ви, пане Фийсо, похоронну новту почали?
— Пам’ятаєте, я уже пару разів підказував: маю деякі заначки, авби мали за що мене по-людськи на тот світ спровадити.
— Но і што далі?!
— Но а тепер, Марько, уже немаю нічого: без сорочки, без гати — буде душа літати, — стенув невинно плечима пан Фийса.
— А што сталося?
Пан Фийса озирнувся, потім вийшов у сіни і переконався, — чи не підслуховує хто під дверима, відтак оглянув кожне вікно і нарешті, гамуючи до шепоту голос, одкрив велику таємницю:
— Я, Марько, усі свої збереження пожертвував на мадярську революцію!
Баба як тримала баняк із кип’ятком, той од переляку так і вискочив із її рук, обдавши парою всю хату.
— Пане Фийсо, вам што — у мозгах воші завелися? — отетеріла Фіскарошка. — Які пожертви?! На яку революцію?!
Пан Фийса взяв бабу ніжно за плечі, посадив на стілець і продовжив.
— Нині раненько зайшли до мене дві мадярські революціонерки. У дуже великій тайні розказали, што послані до мене аж із самого Будапешта. Подпольний центр антибольшевицького сопротивленія попросив лично од мене деякої помочі для нужд пострадавших. Ви, Марько, лем уявіть: у самому Будапешті ще пам’ятають мене як істинного патріота! — підняв догори вказівного пальця новоспечений благодійник.
— Пане Фийсо, перестаньте молоти лободу! — перервала сердито баба. — Говоріть толком!
— Я і кажу: вийняв усі свої збереження — гроші, дуже дорогий обручальний перстень, деякі золоті мамчині прикраси, жінчині сережки із діамантами — все віддав революціонеркам на благо нашої перемоги!..
Тут баба сіла, втупилась в землю і почала потирати чоло, щось згадуючи, а потім запитала.
— А як виглядали ваші революціонерки?
— Йой, і не кажіть: дуже статочні жіночки, але змучені, голодні. Або я їх файно накормив!
— Та ще й торби набив?!
— Так, так, Марько, — зраділо вигукнув спонсор мадярських терористів. — Старшій пані насипав у лантух цілу корзину картоплі, а молодшій — фасолі і капусти… Даже і солонини, і олії, і варення дав на дорогу для голодающих мадярських дітей. А ви звідки знаєте за повні торби? — несміливо запитав доброчинець.
— А як би не знала, коли на власні очі виділа! — скипіла Фіскарошка. — Годину тому коло Бентового ярка мало чолами не збилася із вашими мадярськими революціонерами — старою Бижією і її дочкою Ондією… циганками із Борок-Телепського табору. Так сердешні тягли, поміч страждущим мадярським дітям, аж кишки їм з носа звисали!
— А ви, Марько, не фіґлюєте?! — із розпачем запитав «спонсор мадярської революції».
— Та куди вже далі! Ліпші фіґлі хіба-што на вербі замість грушок ростуть, — мовила саркастично баба. — Тать каждий шолудивий пес У Мукачеві знає: стара Бижія і її Ондія — найбільші циганські махлярки. А ви хіба їх не упознали?
— Знаєте, Марько, оці цигани — вони всі якісь на єдно лице, як китайці, найся не приказує… мені, старшому чоловікові, доста тяжко їх розпізнати…
— То правда: чоловік ви старший, а розум — дитячий! — дорікнула баба.
— А, на тому би ся стало! — раптом махнув байдуже пан Фийса. — Біда мені до тих грошей, злата, крумплі і пасулі. Главноє, што ніхто од мене віру не вкрав: рано чи пізно — ми всьо равно переможемо!