Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна

Я витягнув Ґрейсвандір і повернув скакуна ліворуч, потягнувши на себе повіддя, щойно ми звернули.

Барабан заіржав і став дибки. Я відчув, що сповзаю, тому стрибнув на землю і відскочив убік.

Але я забув на мить швидкість розлючених псів, забув, як легко вони наздогнали нас з Рендомом у «Мерседесі» Флори, а тоді кинулися шматувати його, на відміну від звичайних собак, які женуться за машинами.

Враз дюжина чи навіть більше псів накинулися на мантикору, скакали й кусали її. Коли вони напали на почвару, та відкинула голову назад і ще раз закричала. Розмахнулася смертоносним хвостом, підкинувши одну з собак попід хмари. Інших двох вона чи то вбила, чи то оглушила. Тоді вона стала дибки і повернулася, відбиваючись передніми лапами.

Але навіть тоді пес вчепився в її ліву передню ногу, ще двоє — у стегна, а один видерся на спину, кусаючи шию і плечі. Решта оточили тварюку, шматуючи її і обгавкуючи.

Мантикорі нарешті вдалося дістати одного з псів скорпіонячим хвостом і вительбушити іншого, який гриз їй ногу. Однак до того часу кров у неї вже юшила з дюжини ран. Небавом стало очевидно, що нога дошкуляє їй: вона не могла ні як слід ударити нею, ні зіпертися на неї, доки била іншими лапами. Водночас інший пес заліз тварюці на спину і взявся шматувати їй шию. Здолати його виявилося значно складніше. Інший напав справа і розірвав вухо. Ще двоє вчепилися у стегна, й коли мантикора знову стала дибки, один із нападників кинувся вперед і вгризся їй у живота. Здавалося також, що гавкання і гарчання псів збивають її з пантелику, тож вона гарячково гамселила кожен рухомий сірий силует.

Схопивши Барабана за вузду, я намагався заспокоїти коня достатньо, щоби знову осідлати його і дременути звідти. Однак скакун постійно намагався стати дибки і відскочити кудись, тож знадобилося чимало сил, щоби просто втримати його на місці.

Раптом мантикора гірко, жалісно закричала. Вона люто вдарила пса, що сидів на спині, і несподівано встромила жало у власне плече. Собаки скористалися такою необачністю звіра й ще лютіше кинулися гризти і рвати.

Я певен, що вони так би й доконали мантикору, якби на верхівці пагорба не з'явилися вершники і не почали спуск. На чолі п'ятірки їхав Джуліан. Він був зодягнений в лускату білу броню, а на шиї в нього висів мисливський ріг. Брат їхав верхи на велетенському жеребці Морґенштерні — тварюці, яка завжди ненавиділа мене. Він здійняв угору довгий спис і привітався зі мною. Тоді спустився і віддав накази псам.

Ті знехотя відійшли від здобичі. Навіть пес на спині мантикори послабив хватку і скочив на землю. Усі вони відсахнулися, коли Джуліан замахнувся списом і острожив Морґенштерна.

Мантикора повернулася до нього, нескорено закричала і скочила вперед, ощиривши кігті. Вони зійшлися — і на мить плече Морґенштерна закрило поле мого зору. Минула ще одна мить — і з поведінки коня я зрозумів, що удар виявився точним.

Поворот — і я побачив, як почвара розпласталася, а на грудях навколо списа у неї розквітла величезна пляма крові.

Джуліан спішився. Мовив щось до інших вершників — слів я не розчув. Вони й далі сиділи на конях. Він поглянув на мантикору, що досі билася у судомах, а тоді перевів погляд на мене і всміхнувся. Підійшов до тварюки й, поставивши на неї ногу, схопив однією рукою спис і витягнув його з туші. Тоді встромив у землю і прив'язав Морґенштерна до ратища. Брат простягнув руку до коня, поплескав його по плечі й, озирнувшись до мене, повернувся і рушив назустріч.

Щойно він опинився переді мною, як мовив:

— Прикро, що ти вбив Белу.

— Белу? — повторив я.

Він зиркнув у небо, і я простежив за його поглядом. Жодних птахів не було видко.

— Він був моїм улюбленцем.

— Вибач, — відказав я. — Я хибно інтерпретував ситуацію.

Він кивнув.

— Гаразд. Отже, я зробив послугу. А тепер розкажи мені, що трапилося після моєї втечі з палацу. Бранд оклигав?

— Так, — відказав я. — І ти поза підозрою. Він заявив, що його вдарила Фіона. І її також не виявилося поруч, щоби відповісти на запитання — вона теж накивала п'ятами вночі. Дивно, що ви не зіштовхнулися.

Він усміхнувся.

— Я так і думав, — відказав він.

— Чому ти втік за таких підозрілих обставин? — запитав я. — Це виставляло тебе не з кращого боку.

Він знизав плечима.

— Хіба це первина, коли мене несправедливо звинувачують і підозрюють? А щодо цієї справи, то якби за наміри також карали, я б виявився не меншим злочинцем, ніж наша маленька сестричка. Я б і сам так вчинив, якби міг. По правді, я тримав напоготові ніж тієї ночі, коли ми витягнули його. Просто мене відсунули вбік.

— Але чому? — запитав я.

Він розсміявся.

— Чому? Бо я боюся того виродка, ось і все. Я довго вважав його мертвим і дуже сподівався, що так і є — що його нарешті порішили ті темні сили, з якими він зв'язався. Чи багато ти насправді про нього знаєш, Корвіне?

— У нас була довга розмова.

— І...?

— Він визнав, що разом із Блейзом та Фіоною придумав план із захоплення трону. Корону носив би Блейз, але всі вони, по суті, мали б однакову владу. Вони звернулися до згаданих тобою сил, щоби забезпечити татову відсутність. Бранд казав, що намагався прикликати Каїна на свій бік, але Каїн натомість пішов до вас із Еріком. Тоді ви троє утворили власне угрупування, щоби захопити владу, перш ніж це зроблять вони, посадивши Еріка на престол.