Беру свої слова назад
- Автор: Суворов Виктор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Сталкер
- ISBN: 966-696-874-6
- Переводчик: Олег Петрович Дрогомирецький
- Жанр: История
Электронная книга - «Беру свої слова назад». Краткое содержание книги:
Директиву No 35 кожен бажаючий може знайти в будь-якому німецькому довіднику з війни. Ця директива переведена на російську мову і багато разів публікувалася, наприклад, у збірнику В.І. Дашичева «Банкрутство стратегії німецького фашизму. Історичні нариси. Документи і матеріали» (М., 1973. Т. 2. С. 241-243).
Для стратегічного охоплення Москви з північного сходу Гітлеру були потрібні рухомі з'єднання: танкові й моторизовані дивізії. У групі армій «Північ», яка наступала на Ленінград, всі рухомі з'єднання були об'єднані в 4-у танкову групу. Жуков ще знаходився в районі Єльні, Сталін ще його і в Москву не викликав, а Гітлер уже віддав наказ про перекидання 4-ї танкової групи з ленінградського напряму на московський, у район Рославля. Жуков розмовляв у Кремлі зі Сталіном, Сталін ставив йому завдання, а німецька 4-та танкова група вже завершила бойові дії під Ленінградом. Колони її танкових і моторизованих дивізій уже повернули від стін Ленінграда і потягнулися на південь. Після відходу 4-ї танкової групи під Ленінградом залишалася тільки німецька піхота, яка була посилена артилерією великої і особливої потужності. У складі німецьких військ під Ленінградом не залишилося жодного танка. Крім того, з-під Ленінграда на московський напрям була перегрупована більша частина авіації.
Ні Гітлер, ні його генерали наказ на штурм Ленінграда не давали. Тому розповіді Жукова про те, що «Ленінград стояв міцно і не здавався ворогові, незважаючи на всю лють і міць його атак», треба вважати хвацьким перебільшенням. Були бої місцевого значення. Але штурму не було.
У Гітлера не було приводу впадати в істерику через невдалі спроби взяти Ленінград приступом. Бо не було таких спроб. І фон Лееб «не ліз зі шкіри геть, щоб виконати за будь-яку ціну наказ Гітлера», бо Гітлер такого наказу не віддавав.
Жуков захопився, розповідаючи про те, що, обороняючи Ленінград, він сковував сили німецької армії і тим самим не давав можливості Гітлеру перекинути їх на московський напрям. Все, що тільки можна, Гітлер перекинув з ленінградського напряму на московський. Якщо б навіть Ленінград і здався, то Гітлеру все одно не було чого перекидати з-під Ленінграда для охоплення Москви. Все, що можна, він уже або перекинув, або готував до перекидання. З цього випливає: оборона Ленінграда в період, коли там був Жуков, не відволікала на себе не тільки ніяких німецьких рухомих з’єднань, але й жодного німецького танка.
Доньки Жукова написали книжку про надзвичайні пригоди і неймовірні здібності свого батька. Не тільки самі багато розповіли, а й запросили заслужених істориків: співайте хвалу! І ті співали. Але навіть і вони проговорювалися. Доктор історичних наук капітан 1 рангу А.В. Басов: «5 вересня Гітлер заявив, що під Ленінградом мета досягнута і "відтепер район Ленінграда буде другорядним театром військових дій". Наступного дня він підписав директиву No 35, в якій поставив завдання оточити радянські війська в районі Ленінграда, щоб не пізніше 15 вересня рухливі з'єднання і 1-й повітряний флот вивільнити для групи армій "Центр"»(Ера і Елла Жукови. Маршал перемоги. Спогади та роздуми. М., 1996. С. 245).
Навіть якщо ми повіримо розповідям Жукова про те, що він з'явився в Пітері 9 або 10 вересня, все одно рятівника з нього не виходить. Гітлер уже відмовився від ідеї взяти Ленінград приступом. Ніякої генеральний штурм не назрівав. Лютих атак Жуков не відбивав. А Гітлер не скаженів у безсилій люті.
– 3 -
Жуков любив розповідати про свої незвичайні стратегічні здібності: одного погляду на карту йому було нібито достатньо, щоб зрозуміти будь-яку найскладнішу і найзаплутанішу ситуацію, щоб розкусити підступні задуми супостата. Платні хвалителі Жукова страшенно люблять про цю здібність генія нагадувати глядачам, читачам, слухачам: «Георгій Костянтинович зазвичай ніби читав думки німецьких командувачів» (Н.Н. Яковлєв. Маршал Жуков. С. 111).
Але ось у Ленінграді великий стратег заплутався. Ситуація була цілком ясною, а Жуков так і не зумів у неї вникнути. Та й не намагався.
Жуков мав подумки поставити себе на місце німецьких стратегів і спробувати оцінити обстановку з їх точки зору. Оточене місто чи фортецю противник може взяти тільки двома способами: штурмом або облогою. За штурм треба розплачуватися великою кров'ю. За облогу - часом. Не підлягає сумніву: на місці німецьких генералів Жуков тут же кинувся б на штурм. Але в тому ж і полягала робота Жукова, щоб збагнути: невже хтось ще, крім Червоної Армії, зважився б на штурм найукріпленішого в світі міста, в якому стільки зброї, що її в буквальному сенсі нікуди дівати, і стільки військ, що їх доводиться вивозити цілими бригадами і дивізіями? Невже німецькі генерали мислять так само, як і радянські? Нам же все одно: втратимо ми мільйон солдатів, чи два мільйони, чи п'ять. Без різниці. Але ж у німецькій армії не так влаштовано. У німецьких генералів голови не так працюють. Вони інакше думають. Для нас занапастити намарно триста тисяч солдатів - дрібна тактична втрата, а для них це вже ледве не стратегічний рівень. Вони ще подумають, перш ніж на такі втрати зважитися.