Беру свої слова назад
- Автор: Суворов Виктор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Сталкер
- ISBN: 966-696-874-6
- Переводчик: Олег Петрович Дрогомирецький
- Жанр: История
Электронная книга - «Беру свої слова назад». Краткое содержание книги:
Тоді Сталін наказав поставити два підписи: наркома ВМФ адмірала Кузнєцова та начальника Генерального штабу РСЧА Маршала Радянського Союзу Шапошникова. Шапошников і Кузнєцов директиву склали, підписали, але удвох вирушили до Сталіна і зажадали, щоб він поставив затверджувальний підпис.
Коли Кузнєцов писав мемуари, свої слова він не міг нічим підтвердити. Цілком таємні документи він цитувати не мав права. Але через 20 років після виходу його книжки Радянський Союз розсипався, деяка частина документів була розсекречена, в тому числі й ця директива. З'ясувалося, що Кузнєцов повністю правий. А Жуков, м'яко кажучи, неправий.
Пункт 4 директиви свідчив: «Знищення проводиться за суворо послідовним планом з моменту дачі сигналу Головним Командуванням». Це означає, що не було потреби Жукову звинувачувати командування Балтійського флоту в боягузтві й панікерство. Мінування кораблів проводилося не за місцевою ініціативою, а за наказом Москви. І підрив міг проводитися тільки за наказом вищого керівництва держави та Збройних Сил.
І ось вам ситуація: сидять на нараді в Смольному вищі адмірали Балтійського флоту, обговорюють, як виконати директиву, яку підписав нарком ВМФ, начальник Генерального штабу РСЧА і затвердив Верховний Головнокомандувач. І тут раптом вривається геній військового мистецтва і скасовує наказ Верховного Головнокомандувача, начальника Генерального штабу і наркома ВМФ. Виходить, що могутній Жуков скасовував не тільки директиви Генерального штабу, а й накази самого Сталіна.
Чи не занадто нашого стратега заносить?
Чи могло бути таке: командування Балтійського флоту вирішило не підкорятися ні Генеральному штабу, ні своєму наркому, ні товаришеві Сталіну? Але вирішило підкоритися командувачу Резервного фронту, війська якого захлинулись у крові в районі Смоленська. Дивно: записці Сталіна вони відразу повірили, а офіційний наказ, затверджений тим же Сталіном, вирішили не виконувати.
Але це приказка. Казка попереду.
Найцікавіше - резолюція Верховного Головнокомандувача на наказі про підготовку кораблів Балтійського флоту до підриву. Текст простий і короткий: «Затверджую. 13.9.41. Сталін».
– 8 -
Мінування кораблів - справа відповідальна і складна. За свідченням адміралів Кузнєцова, Трибуца, Пантелєєва, мінування не можна було почати негайно після отримання наказу. Перш за все треба було підібрати психічно стійких людей, яким можна було б довірити рубильники. Але ж бойових одиниць було більше двохсот, не рахуючи берегових об'єктів флоту. Треба було запобігти паніці й падінню морального стану особового складу замінованих кораблів. Запобігти паніці можна було тільки шляхом збереження таємниці. Для цього треба було так підібрати сотні виконавців, щоб чутки не поповзли по флоту. Було багато інших проблем з мінуванням. Попередньо треба було так розставити кораблі, щоб вони були не просто підірвані, а щоб своїми корпусами перекривали фарватери. Одним словом, мінування не могло розпочатися 13 вересня. Воно почалося пізніше.
За розповідями Жукова, кораблі були заміновані, а він наказав: «Прошу розміновувати кораблі». А за документами виходить, що кораблі в момент появи Жукова в Ленінграді ще не були заміновані. Операція з мінування кораблів проводилася після того, як Жуков був призначений командувачем Ленінградського фронту, після того, як прибув до Ленінграда і прийняв посаду.
За розповіддю Жукова, він з'явився в Ленінграді не то 9-го, не то 10 вересня і тут же скасував наказ Сталіна, який був підписаний 13 вересня.
Виходить, що Жуков не просто скасував наказ Сталіна, але скасував за три дні до підписання.
З цього, в свою чергу, випливає, що героїчні сцени на нараді в Смольному - плід хворої уяви стратега... і неуважності письменників-героїв.
Жуков був у Ленінграді менше місяця. Прибув 13 вересня, відбув 6 жовтня. Поява Жукова в Ленінграді нічого не змінила і змінити не могла.
Ніхто особливо важливих об'єктів у Ленінграді не підривав ні до появи Жукова, ні при ньому, ні після нього.
А тепер поясніть мені, в чому ж виявився особистий внесок рятівника? Що змінилося з його появою?
Жуков похвалявся: з'явився я і наказав розміновувати кораблі.
Все було якраз навпаки. З'явився Жуков, а вже після його появи почалася операція з мінування об'єктів особливої важливості в місті та на флоті. При цьому ніхто не питав ні думки Жукова, ні його поради, ні згоди, ні дозволу.