Беру свої слова назад
- Автор: Суворов Виктор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Сталкер
- ISBN: 966-696-874-6
- Переводчик: Олег Петрович Дрогомирецький
- Жанр: История
Электронная книга - «Беру свої слова назад». Краткое содержание книги:
Цікаво чути, як хтось рішуче і сміливо віддає накази. Але не менш цікаво знати, як ці накази виконують. Немає більш жалюгідного видовища, коли командир кричить, бризкає слиною, а підлеглі його накази ігнорують.
Перед тим як натхненно описувати стратегічного генія, що віддає наказ розміновувати кораблі, письменникам-героям слід поцікавитися, а чи був наказ Жукова виконаний? Та й сам полководець розповів, що наказ він віддав, але забув уточнити: виконаний він був чи ні?
Конфуз полягає в тому, що кораблі Балтійського флоту розмінували через рік, восени 1942 року, коли остаточно стало ясно, що вони ворогові в жодному разі не дістануться. Жукова в цей час уже давно в Ленінграді не було.
Одне з двох:
– або стратег в вересні 1941 року віддав грізний наказ, над яким командування флоту посміялося і не стало його виконувати;
– або стратег свої рішучі дії в Ленінграді просто вигадав, він розповів наївному письменнику Симонову те, чого ніколи не було.
– 7 -
Прикинемо, а чому, власне, командувач Балтійського флоту адмірал Трибуц повинен був наказ Жукова виконувати? На час блокади Балтійський флот, замкнений у Кронштадті та Ленінграді, перейшов в оперативне підпорядкування Ленінградського фронту. Що це означає? Це означає, що в питаннях ведення бойових дій командувач флоту тимчасово підпорядковується командувачу Ленінградського фронту. А які бойові дії міг вести флот, позбавлений свободи маневру? Що йому залишалося? Правильно. Залишалося з місця вести вогонь корабельною., береговою та зенітною артилерією. І тут командувач Ленінградського фронту міг наказати: квадрат 13-41, ану, матросики, підкиньте вогнику! От і все. На цьому повноваження командувача Ленінградського фронту закінчувалися. Більше нічого він Балтійському флоту наказати не міг.
У всіх інших питаннях Балтійський флот командувачу Ленінградського фронту не підкорявся. В інших питаннях у Балтійського флоту залишалася звичайна система підпорядкування: командувач флоту адмірал Трибуц, над ним - нарком ВМФ адмірал Кузнєцов, а над ним - Верховний Головнокомандувач. Жуков у цьому ланцюжку підпорядкованості відсутній. І не йому було вирішувати: мінувати кораблі або розмінувати, підривати зараз або почекати.
А найсмішніше ось де. Жуков за першою версією прибув до Ленінграда 9 вересня, за другою версією - 10 вересня. І відразу увірвався на нараду і наказав кораблі розмінувати. Але навіть увечері 11 вересня генерал армії Жуков офіційно все ще перебував на посаді командувача Резервного фронту. І саме командувачем Резервного фронту Жуков названий у наказі Сталіна, який був підписаний увечері 11 вересня. А Резервний фронт вів бойові дії на Смоленському напрямку.
Уявімо ситуацію: 9 або 10 вересня генерал, який офіційно командує Резервним фронтом, який не має ніякого стосунку ні до Ленінграда, ні до Балтійського флоту, віддає усний наказ командувачу флоту розміновувати кораблі. Командувач флотом Трибуц головою відповідає за те, щоб кораблі не дісталися ворогу. А командувач Резервного фронту Жуков тут ні за що не відповідає. Чи кинеться командувач Балтійського флоту виконувати наказ сторонньої людини, якій не підпорядкований?
І вже якщо Жуков вирішив скасовувати наказ, то перш за все треба було поцікавитися, хто ж прийняв рішення мінувати кораблі? Чий це наказ він скасовує?
Для себе встановимо: таке рішення не могло бути самодіяльністю командувача Балтійського флоту. Хто б після 1937 року на свій страх і ризик вирішив в порохових льохах лінійного корабля «Марат» встановити детонатори і рубильники з дротами? А на чотирьох десятках підводних човнів? За таку самодіяльність належиться вишка без оскарження.
І нарком ВМФ на таке не зважився б. Йому теж жити хочеться. Він, як зараз відомо, і не наважився. Залишається припустити, що тільки Сталін і міг віддати наказ мінувати кораблі. Це припущення підтверджується і документами, і спогадами флотоводців, яким у даному питанні немає підстав не вірити.
Адмірал флоту Радянського Союзу Микола Герасимович Кузнєцов засвідчує: наказ віддав Сталін. «Перепитавши, чи зрозумів я, Сталін підкреслив, що в разі невиконання цього наказу винні будуть суворо покарані» (Кузнєцов. На флотах бойова тривога. М., 1971. С. 78).
Ми можемо бути впевнені, що в разі, якби кораблі потрапили в руки супротивника, винні суворою доганою не відбулися б. У товариша Сталіна були свої уявлення про суворість.
Віддавши усний наказ, Сталін наказав Кузнєцову викласти його письмово і підписати. А Кузнєцов підписувати відмовився: «Щоб дати таке відповідальне завдання, потрібен особливий авторитет, і одних вказівок наркома ВМФ недостатньо» (Там же).