Конан, варвар із Кімерії
- Автор: Говард Роберт Ирвинг
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Конан, варвар із Кімерії». Краткое содержание книги:
…Пролилася кров з обох боків. Суперечка перейшла у ворожнечу, ворожнеча — у відкриту війну. У дні цієї смути плем’я розділилося на три частини. Ще раніше, в мирні дні, місто було поділене володарями між собою… Текультлі займав західну частину, Ксоталанк займав східну, Толькемек — район південної брами. Так виникло три військові табори.
Злоба, ненависть і ревнощі породили пролиття крові, насильство й убивство. Витягнутий меч уже не міг повернутись у піхви. Текультлі ворогував із Ксоталанком, а Толькемек допомагав то одному, то другому, зраджуючи їх, коли йому це було вигідно. Зрештою Текультлі та його народ відступили аж до західної брами, де ми живемо й нині. Ксухотль має форму овалу. Текультлі — територія, що прибрала ім’я свого князя, — займає західну частину цього овалу. Ми замурували всі проходи, що сполучають цей квартал із рештою міст, залишивши на кожному поверсі тільки одні двері. Потім народ Текультлі спустився в підземелля і стіною відокремив їхню західну частину. І почав жити, як в обложеній фортеці, роблячи вилазки проти ворога.
І люди Ксоталанка в східній частині міста вчинили так само, і люди Толькемека в південній. Центр міста залишився нічийним і незаселеним. І стали ці порожні зали і кімнати полем битви й місцем вічного страху,
Толькемек повів війну з обома кланами. Він був значно страшнішим, аніж Ксоталанк, — справжній демон у людській подобі. Він знав багато таємниць міста і ніколи не відкривав їх прибульцям. Подорожуючи по схованках і підземеллях, він викрав у мертвих їхні страшні таємниці, таємниці давніх повелителів і магів, про які забув навіть перебитий нашими предками вироджуваний Народ. Але вся його магія виявилася безсилою тієї пам’ятної ночі, коли ми взяли його укріплення і перебили всіх його прихильників, а самого прирекли на довгі, довгі тортури…
Голос Ольмека перейшов у ніжний шепіт, і в очах засяяла така радість, ніби він бачив цю сцену перед собою і вона надавала йому нечувану насолоду.
— Ми підтримували в ньому життя так, що він лише мріяв про смерть як про найкоханішу дружину. А потім узяли його ще живого з камери тортур і кинули в підземелля — аби щури обгризли його кістки. Та він умудрився втекти зі своєї тюрми в підземні коридори. Без сумніву, він загинув там, оскільки єдиний вихід звідти веде в Текультлі, а звідти відтоді ніхто не виходив. Навіть кісток його не знайшли, і тому найтемніші й марновірні в нашому народі твердять, що дух його все ще блукає підземеллями, завиваючи серед скелетів. Люди Толькемека були вирізані дванадцять років тому, але триває і все лютішою стає війна між Текультлі і Ксоталанком, і закінчиться вона лише тоді, коли загинуть останній чоловік і остання жінка. Півстоліття тому Текультлі викрав дружину Ксоталанка. Півстоліття триває ворожнеча. Я з’явився на світ у розпал війни, як і всі інші в цій залі, окрім Таскели. І, гадаю, помремо раніше, ніж вона закінчиться. Ми народ, що гине, як і ті нещасні жителі Ксухотля. Коли почалася війна, нас було сотні з кожного боку. А тепер увесь народ Текультлі перед тобою — окрім тих, що стережуть браму. Сорок чоловік — от і весь клан. Скільки ксоталанкійців, нам невідомо. Навряд чи набагато більше. За останні п’ятнадцять років у нас не народилося жодної дитини, у наших ворогів також. Ми гинемо, але, перш ніж зникнути остаточно, заріжемо стільки ксоталанкійців, скільки дозволять боги.
І довго ще Ольмек розповідав із шалено виблискуючими очима про цю жахливу війну, що велася в тихих кімнатах і похмурих залах при світлі зелених кристалів на плитах, палаючих пекельним вогнем, які час від часу все більше червонішали. Ціле покоління потонуло в цих калюжах крові. Давно був мертвий Ксоталанк, зарубаний у жорстокій битві на сходах зі слонової кістки. І Текультлі не було в живих — розлючені ксоталанкійці спіймали його і зняли з нього шкіру.
Без жодного хвилювання оповідав Ольмек про страшенні битви в чорних коридорах, про засідки на гвинтових сходах, про жахливу різанину. Все яскравіше розгорявся в його темних бездонних очах червоний вогонь, коли він розповідав про людей, з яких живцем знімали шкіру, про розрубаних і розірваних на частини, про полонених, що страшенно виють у камерах тортур. І це було так огидно, що навіть бувалому варварові-кімерійцю стало огидно. Не дивно, що Техотль трусився від страху, що вороги його зловлять! Але все-таки зважився на вилазку — значить, ненависть у них сильніша за страх.