Конан, варвар із Кімерії
- Автор: Говард Роберт Ирвинг
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Конан, варвар із Кімерії». Краткое содержание книги:
— І давно ви тут живете? — запитав Конан.
— Я народився в Текультлі тридцять п’ять років тому. І за околиці міста не виходив. В ім’я всіх богів, рухайтеся тихіше! У цих залах може таїтися безліч демонів. Коли дістанемося до Текультлі, Ольмек розкаже вам про все.
У тиші вони рухалися кімнатами. Зелені кристали миготіли над головою, підлога іскрилася під ногами, і Валерії здавалося, що темношкірий кошлатий гоблін веде їх просто в пекло.
Коли вони йшли найпросторішою кімнатою, Конан наказав зупинитися. Його слух дикуна був гострішим, аніж у Техотля, що виріс серед цих тихих і небезпечних коридорів.
— Ти справді вважаєш, що твої вороги можуть влаштувати нам засідку попереду?
— Вони весь час ховаються у цих палатах, — відповів Техотль. — Так само, як і ми. Зали й кімнати між Текультлі і Ксоталанком — це спірні території, ними ніхто не володіє. Ми називаємо їх Залами Мовчання. А чому ти запитав?
— Тому що в наступній кімнаті люди, — сказав Конан. — Я чув, як сталь брязнула об камінь.
І знов тремтіння охопило Техотля.
— А може, це твої товариші? — припустила Валерія.
— Краще не перевіряти, — сказав він і метнувся вбік, в кімнату, з якої вели вниз сходи зі слонової кістки.
— Сходи ведуть у неосвітлений коридор, — прошипів він.. — Але там вони теж можуть сховатися. Може, усе це саме і влаштовано, щоби заманити нас униз. Але вгорі — напевно пастка. Тепер треба швидше!
Безшумно, мов духи, спустилися вони сходами й опинилися перед входом до коридора — темного, як ніч. Прислухалися — і зробили крок у морок. Мороз пробіг по спині Валерії — їй здалося, що їй між лопаток націлювався меч. Тільки залізні пальці Конана на плечі додавали їй упевненості. Темрява була непроглядною. Витягнутою рукою Валерія обмацувала стіну, час від часу натикаючись на наступні двері. Коридор здавався нескінченним.
Звук, що виник іззаду, був подібний до удару грому. Валерія впізнала скрип дверей, що відчиняються. Якісь люди за їхніми спинами ввійшли до коридору. І саме в цей момент Валерія спіткнулася об людський череп, який зі стукотом покотився по підлозі.
— Тікаймо! — істерично вискнув Техотль і метнувся вниз по коридору.
Валерія знову відчула, як Конан підхопив її й потягнув услід за провідником. Кімерієць не відзначався нічним зором, проте інстинкт його був безпомилковим. Без його допомоги вона давно впала б або врізалася в стіну. Тупіт за плечима ставав усе гучнішим. Техотль закричав:
— Сходи! За мною! Швидше!
Рука Конана допомогла Валерії зберегти рівновагу на першій сходинці гвинтових сходів. Раптом Конан відпустив дівчину і, обернувшись, став прислухатися — відчуття підказувало йому, що вороги зовсім близько. Але він розрізняв не лише тупіт!
Щось повзло сходами, звивалося, шаруділо й холодило повітря. Конан ударив мечем, і лезо встромилося в якусь плоть. Він відчув, як щось крижане торкнулося його ноги, а потім пролунали страшні, конвульсивні удари й закричала в агонії людина.
Конан помчав угору й опинився біля дверей, до яких вели сходи. Техотль і Валерія були вже там, і, коли кімерієць приєднався до них, Техотль зачинив двері й рушив засув — перший засув, який побачив Конан після міської брами.
Вони опинились у добре освітленому приміщенні. Перш ніж залишити його, Конан озирнувся і побачив, що двері тріщать і прогинаються під чиїмись могутніми ударами. Техотль біг так само швидко, але відчував себе більш певним, як людина, що потрапила в знайомі місця і знає, що друзі вже близько.
Проте Конан знову перелякав його, запитавши:
— Що це за тварюку я зарубав там, на сходах?
— Який-небудь ксоталанкієць, — відповів Техотль, не озираючись. — Я ж кажу, що вони всюди аж кишать.
— Це не людина, — пробурчав Конан. — Воно повзало й було холодне як лід. Думаю, що розрубав його навпіл. Воно кинулося на тих, хто набігав іззаду, і задушило одного.
Голова Техотля сіпнулася, а лице зблідло. Він у паніці прискорив біг.
— Це був Повзун! Чудовисько з підземель, яке вони викликали на допомогу! Що це таке, ми не знаємо, проте знаходили людей, жахливо ним знівечених. В ім’я Сета, швидше! Якщо вони пустили його по нашому сліду, він гнатиметься за нами аж до брами Текультлі!
— Сумніваюся, — буркнув Конан. — Я непогано рубонув його на сходах.
— Тікаймо! Утікаймо! — стогнав Техотль.
Вони минули ще кілька залитих зеленим світлом кімнат, перетнули обширну залу й зупинилися перед гігантською бронзовою брамою.
— Текультлі! — сказав Техотль.