Конан, варвар із Кімерії
- Автор: Говард Роберт Ирвинг
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Конан, варвар із Кімерії». Краткое содержание книги:
Ольмек дивився на нього з величезним подивом.
— Саме через драконів наші предки сховались у Ксухотлі, — сказав він. — Вони не зважилися перетнути рівнину і знову заглибитись у джунглі. Проте й без того десятки людей загинули в пащах чудовиськ, перш ніж дійшли до міста.
— Отже, це не ваші предки збудували Ксухотль?. — запитала Валерія.
— Він вже був тут, коли ми вперше прийшли сюди. І навіть його звироднілі жителі не знали, скільки років він існував.
— Твій народ прийшов сюди з озера Зуад? — запитав Конан.
— Так. Понад півстоліття тому плем’я тлацитлан повстало проти стигійського короля і, зазнавши поразки, втекло на південь. Довгі тижні йшли вони через савани, пагорби й пустелі, поки не дісталися величезного лісу. Ішли тисячі воїнів із дружинами та дітьми. І в цьому лісі напали на них дракони, і багато кого розірвали на шматки. І нажаханий народ тікав від них до самої рівнини, посередині якої стояло місто Ксухотль. Вони отаборилися під стінами, не наважуючись покинути рівнину, бо з лісу доносилися звуки міжусобної битви потвор. Проте на рівнину вони не виходили. Мешканці міста зачинили браму й зі стін обсипали нас стрілами. І ця рівнина стала в’язницею племені тлацитланів, тому що повернення через джунглі було б безумством. І першої ж ночі до табору таємно проник раб із міста, людина тутешньої крові. У юності він разом зі своїм загоном заблукав у лісі, і всіх, окрім нього, зжерли дракони. До міста його впустили, але зробили рабом. Звали його Толькемек.
Очі Ольмека при цьому запалали, а багато хто в залі заходився плюватись і бурмотіти прокльони.
— Він пообіцяв нашим воїнам відчинити браму, а навзамін зажадав подарувати йому всіх, кого візьмуть у місті живцем…
…На світанку він відчинив браму. Воїни кинулись усередину, і зали Ксухотля залилися кров’ю. В місті жили лише кілька сот людей, жалюгідні залишки великого народу. Толькемек казав, що вони прийшли сюди давним-давно зі Старої Косали, коли предки тих, що нині заселяють Косалу, вдерлися з півдня і прогнали тамтешніх жителів. Вони довго йшли на захід, поки не знайшли цю оточену лісами рівнину, заселену плем’ям чорних.
Негрів вони обернули в рабство й почали споруджувати місто. У східних горах вони здобували і яшму, і мармур, і ляпіс-лазур, і срібло, і золото, і мідь. Винищили стада слонів заради іклів. Коли будівництво було закінчене, усіх рабів перебили. Їхні чарівники зміцнили безпеку міста за допомогою своєї жахливої магії: вони воскресили драконів, що колись заселяли ці місця і чиї кістки можна знайти в джунглях. Вони наживили на ці кістки плоть і вдихнули в них життя. І чудовиська знову пішли по землі, як за часів, коли світ був ще зовсім юним. Проте закляття магів тримало їх у лісі, не пускаючи на рівнину.
Багато сторіч жив народ Ксухотля у своєму місті, обробляючи поля за стінами, доки мудреці не навчилися вирощувати овочі, які зовсім не вимагають ґрунту і черпають усе необхідне просто з повітря. Так пересохли зрошувальні канали, і так почалося розкладання суспільства. Вони вже були вимираючою расою, коли наші предки прорубалися крізь джунглі на рівнину. Великі чарівники до того часу вже вимерли, а їхні заклинання були забуті. Вони не змогли протиставити нам ані магію, ані меч.
І наші предки перебили їх, залишивши близько сотні для Толькемека, колишнього раба. Багато днів і ночей розносилися містом їхні крики й стогони…
Якийсь час плем’я тлацитлан жило в мирі й спокої під керівництвом двох братів — Текультлі і Ксоталанка — разом із Толькемеком. Він на той час одружився із дівчиною з наших. Ми були вдячні йому за відчинену браму. Крім того, він знав місця, де були заховані скарби. Тому й ділив владу з братами.
Так минали роки. Ми тільки їли, пили, кохалися й виховували дітей. Обробляти поля не було потреби, оскільки Толькемек навчив нас мистецтву вирощувати плоди й овочі без землі. Окрім того, падіння міста й загибель його колишніх жителів знищили силу закляття, яке утримувало драконів у лісі. Ночами ці тварюки тинялися біля самих воріт і жахливо завивали.
Уся рівнина була залита кров’ю після їхніх сутичок, і ось тоді…
Князь прикусив язика на півслові, та відразу ж і продовжив розповідь. Але Конан і Валерія зрозуміли — він пропустив щось, чого вони не мають знати.
— П’ять років тривав мир. А потім… — погляд Ольмека на якусь мить торкнувся жінки, що сиділа поряд із ним. — А потім Ксоталанк узяв за дружину жінку, про яку мріяли і Текультлі, і старий Толькемек. І ось шалений Текультлі викрав її, а Толькемек допомагав йому, бажаючи досадити Ксоталанку. Той зажадав, аби йому повернули дружину, але рада племені вирішила, що вибір залишається за жінкою. Вона вирішила залишитися з Текультлі. Розгніваний Ксоталанк спробував забрати її силою, і охоронці обох братів зчепились у Великій Залі…