В сузір’ї Дракона

Рибалив я зазвичай після сніданку, а коли й до сніданку, як дружина ще додивлялася свої рожеві сни. (В тому краї навіть сни сняться — звичайно, коли маєш за що добре жити — лише оптимістично-бадьорі!) Рибалка там — і дома, і замужем. Вийдеш з хатини, сотня метрів і круча. Урвище. Внизу океан аж до обрію, де небо із землею сходиться, себто Мексиканська протока, найлагідніше, як у рідної мами, вранішнє сонце, синя далина внизу і над тобою, літепло. Рай та й годі! Вода світла, як джерельна, пропливе рибина, видно кожен її порух. Наживиш на гачок насадку, розмахнешся і зі свистом закидаєш в океан волосінь з тягарцем, а потім спостерігаєш, як там, унизу, у світлій та чистій воді клює риба — з кручі видно, як на кіноекрані. Не рибна ловля, а — насолода. Ось що таке на Юкатані Гольф!

Частенько ловилися скати шириною понад метр, із сплющеним, як і у всього виду тілом. Попадалися й по кілька метрів довжиною, особливо пилкорили — гола шкіра вкрита шипиками чи колючками. Траплялися й до семи метрів, вагою до півтонни, але мене од таких Бог милував, та й ходять вони на глибинах. На щастя, в прибережжі плаває дрібнота — не більше метра. Найцінніша у них печінка.

Але на такій риболовлі треба повсякчас зберігати пильність, небезпечно задуматись, відволіктися, коли тримаєш в руці волосінь (Боже вас борони намотати його на руку!). Та ще на краю урвища. Як смиконе, бувало, якась добряча мегера, то в один мент загуркотиш із кручі в океан — крикнути не встигнеш. Якось я задумався, а скат здоровенний клюнув — морська лисиця, будь вона не ладна! Як я втримався на кручі — не знаю, але п’ятами добре землю проорав, сунучись аж до краю обрива. Ривок був такий, що тятива лишила на моїм пальці марку на кілька днів, здерши й шкіру. Лисиця ще раз смиконула, але я, вже загальмувавши, якось залишився на кручі. Проте тятива не витримала ривка — як бритвою відчесало! І пішли в океан разом із морською лисицею мої гачки й тягарець — уловистий він був, як талісман його беріг.