В сузір’ї Дракона

В теплі Гольфа й ніжиться Ісля Мугерес.

У мене склалося враження, що на острові живуть самі лише рибалки. (А втім, для сільського господарства ґрунти на острові не зовсім сприятливі). А, може, тому таке враження, що рибу там ловлять усі. Легко і просто. І стільки, хто скільки хоче. Кому не лінь. Маленькі майя ще й ходити до пуття не тямлять, але вже плавають, як дельфінчики і щось там ловлять на мілководді. У всіх човни (без човна на острові не життя), у кого сучасні, великі, дюралеві, а в кого старі, довбанки, але плавають вони так, як і сотні літ у тих краях плавали. А веслують хвацько на своїх і вутлих човничках усі — від жінок та дітей до древніх дідів, які там схожі на підлітків, низькорослі й сухі. Проте жилаві. Щоранку перед світанком майя відпливають до бар’єрних рифів. Риба водиться повсюдно, але на рифах її чи не найбільше. Там вода аж кипить! Майя її не ловлять, а вправно наштрикують списами, схожими на ості. Простіше, штрикачки такі із зазубринами на кінці. Орудують ними віртуозно — змах і рибина вже тріпоче! Змах — і ще одна тріпоче на гостряку із зазубринами. Трапляються й такі, що ледь їх у човен виважують. Особливо, як трапляться здоровенні скати.

О десятій-одинадцятій ранку всі риболови з чималим уловом повертаються на берег. На сліпучо-чистому піску берегової зони їх уже чекають покупці. Кожний вибирає собі до вподоби рибину, чи кілька — торгується. (Торг — ритуал там просто необхідний, бо що ж то за базар, як не чути галасу торговельників та покупців!) Потім риболов, як завершиться успішно торг, тут же поріже вибрану рибину на потрібні шматки (в залежності від того, що ви будете з неї робити — смажити, варити, на шашлики пустити чи на суп), почистить. Виконують рибалки все те спритно, професійно й акуратно. І неодмінно порізану рибу (себто вами куплену) помиють чистою океанською водою, а вже тоді вручать її вам — сервіс! І ви маєте рибу! Справжню рибу! Найкращу в світі! Такої, як на Юкатані, на Ісля Мугерес ви ніде більше не матимете і не покуштуєте — навіть за грубі гроші! Бо такої свіжини не можна попробувати ніде більше, як у майя. Суп з їхньої риби — незвичайна за смакотою їжа! І я приходив на той прибережний базарчик купувати рибу на суп чи на шашлики. Там і познайомився з метким і жвавим підлітком на ймення Альфредо — чорні, живі очі його завжди весело іскрилися — про щоб він не говорив. (А втім що він підліток, я пізніше роздивився, бо манери і вправність він мав дорослої людини. А що низенький, так майя не відзначаються зростом, засмаглі й задубілі від океану, навіть діти. Альфредо звідтоді вже чекав мене, відкладаючи для мене все найкраще зі свого улову. Так ми з ним і здружилися. Незважаючи на юний свій вік, Альфредо був уже досить вправним рибалкою (а втім, у майя всі діти такі), щоранку плавав на своєму вутлому човнику до бар’єрного рифу, коли з батьком, коли з братом — вони теж, як і він, низькорослі коротуни, але міцні, тож і батько на вигляд як підліток — такі вже вони вдаються, а коли й сам).