Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Очевидно, велика кількість почесних декретів і проксеній III— II ст. до н. е. пояснюється саме тим, що економічне становище поліса значною мірою залежало від благодійності багатих людей, діяльність яких держава високо оцінювала.

Фінансова діяльність теж занепала — випуск монет із благородних металів було практично припинено, всі платежі здійснювалися мідними грішми[816]. Поширилося накарбування на старих монетах нових зображень і написів. Зменшилася вага монет, зате зріс обсяг грошової маси. Отже, наявні всі ознаки кризового інфляційного стану[817].

Соціальний склад жителів поліса в розглядуваний період практично не змінився. У декреті на честь Протогена згадуються громадяни, ксени, раби, ойкети, мікселліни. Якщо можна більш або менш чітко уявити собі картину юридичного і соціального стану громадян і ксенів, то питання про залежні категорії мешканців ольвійського полісу, дані про яких є лише у двох епіграфічних документах III ст. до н. е. — декретах на честь Анфестерія[818] і Протогена [IOSPE, І2, 32] — не з'ясоване.

Це, зокрема, стосується мікселлінів, котрих вважають греко-варварським землеробським населенням, що використовувалось як найманці[819] або переселених спеціально для охорони кордонів, яких можна порівняти з клерухами, катеками, періеками інших елліністичних держав[820], або залежними вільновідпущенниками, які займалися сільським господарством на садибах[821]. Існує й інший погляд, згідно з яким це були вільні скотарі[822]. Вченими висунуто гіпотезу, що «колективні» садиби на північній околиці ольвійської хори населялися мікселлінами[823]. Однак цьому суперечить той факт, що до часу Протогена садиби вже припинили своє існування[824].

Щодо ойкетів, то вони вважаються варварами, і за соціальним станом — домашніми міськими рабами[825], або залежним автохтонним землеробським населенням.

Невдовзі після остаточної ліквідації близько середини II ст. до н. е. своєї великої хори — сільських поселень на лівому березі Бузького лиману — Ольвія вступає в заключний етап свого існування — в доримський час. І хоча, судячи з декрету II ст. до н. е. на честь Нікерата [IOSPE, І2, 34], ольвіополіти продовжують використовувати територію Гілеї, поліс у цілому остаточно втрачає свій колишній сільськогосподарський потенціал. Населення сільської округи, як видно, частково концентрується в Ольвії, частково переміщується до району Нижнього Дніпра, судячи з виникнення тут в II ст. до н. е. нових городищ з дуже еллінізованим характером матеріальної культури[826]. Загальний занепад поліса виявляється не тільки у повному припиненні життя великої сільської округи, а й у місті, де значно знижується якість будівельної діяльності, на місці деяких житлових кварталів міста виникають виробничі хаотично розташовані невеликі будівлі[827], або, як ми вже відзначали, невеликі пустирі.