Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Дещо інші функції мала Рада — її члени попередньо обговорювали питання, що вносилися на розгляд Народних зборів, контролювали роботу виконавчих органів — різних колегій, які відповідали за ту чи ту галузь життя держави. До сфери діяльності Ради входили й деякі інші питання, зокрема, перевірка якостей кандидатів на найважливіші посади в полісі.

Виконавча влада перебувала в руках окремих магістратів (колегій або окремих осіб), яких обирали відкритим голосуванням Народні збори, звичайно, на один рік. Колегіями керувала вища колегія архонтів. До її компетенції входило скликання Народних зборів у екстремальних випадках, контроль за фінансами, в тому числі за карбуванням монет.

Діяльність інших магістратів була більш спеціалізованою. Військовими справами відала колегія стратегів з шести чоловік; колегії агораномів і астиномів (їхні обов'язки часто бували аналогічними) виконували певною мірою поліцейські функції — вони стежили за порядком на ринках, особливо на агорі, за точністю міри та ваги, якістю товарів, комунальним міським господарством, водопостачанням та каналізацією, станом будівель, доріг та вулиць, гавані, контролювали й ремісницькі майстерні, зокрема керамічне виробництво й клеймування посуду[790].

До складу виконавчих магістратур входили секретарі, гімнасіарх, глашатай.

Істотну роль відігравав і суд. Він містився в спеціальному будинку — дикастерії, займався різноманітними громадськими та кримінальними справами, мав право на різні санкції — штрафи, вигнання, конфіскацію майна тощо.

Одразу ж після відсічі ворожим військам в Ольвійській державі спостерігається надзвичайне піднесення в усіх сферах економічного життя. Досягає найбільших розмірів і територія міста, забудовуються схили терасної частини Ольвії. Проводяться перебудови в межах цілих районів[791].

Максимально за всю історію поліса розширюється сільська округа — відновлюється життя на старих поселеннях, виникають нові, збільшується щільність освоєння хори, з'являється нова категорія садиб — великі окремо розташовані колективні садиби[792]. Поява нової категорії садиб пов'язана з розвитком землеволодіння і землекористування, подальшим процесом концентрації земель в руках великих землевласників і відповідно посиленням майнової поляризації населення. Якщо раніше це були лише індивідуальні садиби з невеликою кількістю мешканців, то у колективних могло мешкати до 12 сімей. Тобто, значно ширшими стали можливості обробки землі. Так, 12 сімей робітників, які жили в одній садибі, могли обробити не менш як 200 га, якщо виходити з того, що в сім'ї з 8—10 чоловік було по 3—4 робітники і що кожний з робітників обробляв близько 5—6 га за рік[793]. Обидва типи землекористування — селища і садиби — на ольвійській хорі досягли найвищого розвитку у першій половині III ст. до н. е.