Трудівники моря

Трапилося так, що, квапливо розтираючи свою набухлу шкіру, Жільят машинально підвів очі.

Його погляд зупинився на гроті.

Жільят здригнувся.

Йому здалося, що в глибині цієї нори, в густих сутінках, він побачив чиєсь усміхнене обличчя.

Жільят не знав слова «галюцинація», але явище було йому знайоме. Таємничі зустрічі з неправдоподібним, які ми, щоб вийти зі становища, називаємо галюцинаціями, в природі трапляються. Ілюзія чи реальність, але видива бувають. Хто зіткнеться з ними, той їх бачить. Як ми вже казали, Жільят був мрійником. Йому була властива та високість душі, завдяки якій він не раз доходив до галюцинацій, ніби пророк.

Небезпечно поринати в марення, усамітнившись у пустельних місцях.

Він подумав, що перед ним знову одне з тих видив, котрі його, нічного блукача, не раз приголомшували.

На вигляд грот скидався на піч для випалювання вапна. То була невисока ніша, дугаста, як ручка кошеля; її навислі склепінчасті стіни постійно знижувались, поки в кінці підземелля, де настил із каміння, зійшлися зі стелею печери, утворивши разом з ними кам'яний мішок.

Жільят увійшов усередину і, нагнувши голову, рушив назустріч тому, що заховалося в глибині.

Справді, там хтось усміхався.

То був череп мерця.

Там був не тільки череп, а й кістяк.

Людський кістяк знайшов собі спочинок у цьому гроті. У таких випадках людина, смілива духом, шукає пояснення того, що бачить.

Жільят оглянувся довкола себе. Скрізь було безліч крабів.

Вони не ворушилися. Картина мала вигляд вимерлого мурашника. Краби лежали незрушно. То, власне, були й не краби, а їхні порожні панцири.

Вони були розкидані купками по настилу з каміння, захаращуючи його собою, ніби якимись потворними сузір'ями.

Жільят, дивлячись уперед, ступав, не помічаючи їх.

У кінці склепу, куди потрапив Жільят, вони лежали ще товщим шаром. Безживно стирчали їхні вусики, лапки й щелепи. Розчепірені клешні стояли догори й уже не стискалися. Не рухалися кістляві щити під шерехатою шкаралупою; декотрі з них були перекинуті догори і ніби виставляли напоказ сіруваті внутрішні стінки порожніх панцирів. Це нагромадження трупів нагадувало безладну юрбу вояк, які облягають фортецю: усе переплуталося, ніби в густому чагарнику.

Під цією купою і лежав кістяк.

З-під цілої гори вусиків, клешнів і щитків виднівся череп з зубчастими швами,

хребці, великі стегнові й гомілкові кістки, довгі вузлуваті пальці з нігтями.

Грудна клітка була забита крабами. Там колись билося чиєсь серце. Очні ями були вистелені морською пліснявою. Морські слимаки заповнили носові отвори своїм слизом. Між іншим, у цьому кам'яному мішку не було ні водоростей, ні трав, не війнув там вітерець. Усе немов закам'яніло. А зуби шкірились у посмішці.