Трудівники моря

Він вимірював успіх своєї праці за тим, як опускався рівень води, що вкривала його коліна. Вона спадала дуже повільно.

Крім того, наплив води припинився тільки на деякий час. Лихо було замасковане, але не відвернуте. Брезент, вдавлюваний водою в пробоїну, випирав усередині човна пухирем. Складалося враження, що під парусиною схований кулак, який намагається його проткнути. Брезент, міцний і просмолений, не піддавався, але пухир і тиск на нього збільшувались; не було певності в тому, що в одну якусь мить тканина не лопне, пухир не розірветься. Наплив води в такому разі відновився б.

У таких випадках екіпажі суден, які зазнали катастрофи, знають, що єдиним засобом є пластир. Беруть будь-які ганчірки, що потрапляють під руки, все, що морською мовою називається «старою парусиною», засувають їх у пробоїну і, наскільки можливо, виштовхують здутий пухлиною брезент.

У Жільята ж не було ніякої клетньовини. Ганчір'я, прядиво, які він зібрав у своєму складі, були або зужиті під час підготовки до спуску машини, або розвіяні бурею. Зрештою, він зміг би відшукати деякі їх рештки, якби добряче понишпорив по скелях. Бот уже був звільнений від зайвого вантажу настільки, що Жільят міг би тепер покинути його на чверть години, але як вдатися до пошуків, не маючи світла? Стояла цілковита темрява. Місяць щез — лишилось тільки темне зоряне небо. У Жільята не було уривка конопляного шнура, щоб зробити гніт, не було лою, щоб вилити свічку, вогню, щоб запалити її, ліхтаря, щоб захистити її від вітру. Нічого не можна ні розрізнити, ні побачити і в човні, і по всьому рифу. Чулося тільки хлюпотіння води довкола пошкодженого човна, не видно було навіть пробоїни; лише промацуючи пальцями, Жільят пересвідчувався, що тиск на брезент збільшувався. Неможливо було в такій темряві розшукати рятівні клапті парусини і троса, розкидані по брилах граніту. Як підібрати ці ганчірки, коли їх навіть не можна розгледіти? Жільят з сумом вдивлявся в темінь ночі. Стільки зірок, і хоч би тобі одна свічка! Коли води в човні стало менше, тиск ззовні посилився. Пухир із брезенту надувався все більше й більше, наче нарив, готовий прорватись. Становище, поліпшившись на якийсь час, знову ставало загрозливим. Треба було заткнути пробоїну, не гаючи ні хвилини. У Жільята залишився тільки одяг.

Як пригадуємо, він простелив його для сушіння на виступах Малого Дувру. Він зібрав його і поклав на борт човна.

Взявши свою просмолену зюйдвестку, він став у воді на коліна і запхнув її в пробоїну, виштовхуючи назовні брезент і тим самим витискаючи з пухиря воду. До зюйдвестки він додав овчину, поверх овчини поклав вовняну сорочку, за сорочкою пішла куртка. Все влізло в дірку.

На ньому лишилися тільки штани, але і їх він зняв і теж заклав їх у пробоїну; затичка стала більшою і міцнішою. Отож вона була готова і здавалася досить надійною.