Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 966-8201-26-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». Краткое содержание книги:
Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з'єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського.
Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями.
Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України та її збройних сил.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918 — С. 57-зв. — 58; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 28.
(06.12.1890-07.08.1977) — підполковник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції).
Народився у с. Розсіятське Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. Походив з родини особистого почесного громадянина, колезького регістратора. Закінчив Херсонське реальне училище. З 20.01.1915 р. — рядовий 457-ї піхотної Таврійської дрркини. Закінчив 1-шу Одеську школу прапорщиків (20.10.1915), служив у 48-му піхотному запасному батальйоні (Одеса). З 10.04.1916 р. — у 417-му піхотному Луганському полісу. З 11.09.1916 р. — командир роти цього полку. З 25.11.1916 р. — начальник команди зв'язку. З 14.04.1917 р. — полковий ад'ютант. З 28.09.1917 р. — штабс-капітан. Під час Першої світової війни був поранений в ноги.
Стечишин Микола, фото 1918 року (За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7)
З 10.02.1918 р. — значковий Радзівилівської кордонної бригади, що формувалася Військовим міністерством Центральної Ради. З 01.07.1918 р. — старший ад'ютант Волинської прикордонної бригади Окремого корпусу кордонної охорони Української Держави. З 24.03.1919 р. — приділений до штабу Окремого корпусу кордонної охорони УНР. З 01.05.1919 р. — комендант штабу Північної (згодом — Волинської) групи Дієвої армії УНР 3 24.07.1919 р. — старший ад'ютант штабу Дністровської кордонної бригади Окремого корпусу кордонної охорони УНР. 23.11.1919 р. потрапив до польського полону. З 04.01.1920 р. — начальник штабу могилівської залоги. З 01.03.1920 р. — комендант штабу Окремої пішої бригади О. Удовиченка. З 23.03.1920 р. — начальник розвідчого відділу штабу 2-ї (зюдом — 3-ї Залізної) дивізії Армії УНР. З 01.06.1920 р. — помічник командира могилівського прикордонного відділу Окремого корпусу кордонної охорони УНР. З 28.07.1920 р. — помічник коменданта штабу начальника Тилу Армії УНР. З 14.09.1920 р. — начальник 2-го відділу персональної управи Військовою міністерства УНР. З 28.03.1921 р. — підполковник. З 15.11.1921 р. — у розпорядженні командувача запасних військ УНР. З 22.11.1921 р. був приділений до пенсійної управи Військового міністерства УНР. З 29.09.1922 р. — начальник комендантсько-інформаційного відділу канцелярії Військового міністерства УНР.
Стечишин Микола, фото 30-х років (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)
З 1923 р. жив на еміграції у м. Скальмержице (Польща). З 1928 р. служив контрактним офіцером у польській армії — у 33-му піхотному полку в Аомжі. Останнє звання у польській армії — майор.
У червні 1943 р. разом із сином зголосився до Стрілецької дивізії СС «Галичина», ніяких посад не обіймав. У 1945 р. перебував при штабі Української національної армії.
Син — Володимир Стечишин (1920–1980) був відомим вояком 1-ї Української дивізії УНА, а згодом — редактором та видавцем «Вістей братства 1-ї Української дивізії Української національної армії».
І батько, і син по війні жили у Мюнхені, де й померли.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 167. — С. 165–167; РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 327–134; Єрошевич П. З боротьби українською народу за свою незалежність//За Державність. — Варшава — 1939. - № 9. — С. 57; Некролог В. Стечишина//Вісті Комбатанта — Нью-Йорк. — 1981. - № 1. — С. 93.
(01.09.1877-31.12.1944) — полковник Армії УНР.
Закінчив духовну семінарію, Київське піхотне юнкерське училище за 1-м розрядом (1901), служив у 8-му Східно-Сибірському стрілецькому полку, у складі якого брав участь у Російсько-японській війні. Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 36-го Східно-Сибірського стрілецького полку. Останнє звання у російській армії — полковник.
Станом на 06.07.1920 р. — начальник прокурорського відділу Головної військово-судової управи Військового міністерства УНР. З 16.10.1920 р. — начальник культурно-освітнього відділу Генерального штабу УНР.
Помер і похований у м. Прага (Чехословаччина), на Ольшанському цвинтарі.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 426; Спр. 652. — С. 37; Список капитанам армейской пехоты на 1911. — СПб. — 1911. — С. 1715; Незабытые могилы. — Москва. — 2006. — Т. 6. — Кн. 2. — С. 194.
(01.06.1874-14.05.1931) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.
Народився у м. Харків. Закінчив 2-гу Харківську класичну гімназію, Михайлівське артилерійське училище (1897), служив у лейб-гвардії 2-й артилерійській бригади. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1903), обіймав штабові посади. З 1911 р. — на викладацькій роботі у Михайлівському артилерійському училищі. З 25.03.1912 р. — полковник. З 01.01.1915 р. — помічник начальника постачання 12-ї армії. З 15.10.1915 р. — командир 68-го лейб-піхотного Бородинського полку. З грудня 1916 р. — генерал-майор, начальник господарчого відділу Особливої армії. З 14.03.1917 р. до 26.12.1917 р. — в. о. начальника штабу Особливої армії.
Після розвалу фронту виїхав до Києва, де у березні 1918 р. на запрошення військового міністра Центральної Ради О. Жуківського прийняв посаду начальника постачання Армії УНР. На початку липня 1918 р. залишив посаду через розходження у політичних поглядах з гетьманом П. Скоропадським. Згодом — директор-розпорядник «Товариства внутрішньої та зовнішньої торгівлі» у Києві. З грудня 1918 р. — актор одного з театрів у Києві.
У червні 1919 р. був мобілізований до РСЧА та призначений начальником розвідчого відділу штабу 12-ї армії, однак невдовзі перейшов на бік білих.
З 26.01.1920 р. — представник Збройних Сил Півдня Росії при штабі Української Галицької армії.
На початку лютого 1920 р., після переходу УГА на бік червоних, був заарештований та ув'язнений в Одесі. 14.03.1920 р, після розгляду справи, був направлений у розпорядження командувача 14-ї радянської армії. З вересня 1920 р — начальник 41-ї стрілецької дивізії РСЧА, яка боролася проти Армії УНР. З грудня 1920 р. —в. о. начальника штабу 14-ї радянської армії. З лютого 1921 р. — голова 2-ї роз'їздної Інструкційної комісії. З 14.05.1921 р. — начальник штабу Харківської військової округи. З червня 1921 р. — заступник командувача військ ХВО. З 08.11.1921 р. — помічник начальника постачання військ України та Криму, згодом — помічник начальника постачання Української військової округи. З 1925 р. — лектор Вищої повторної школи комскладу, того ж року був демобілізований з РСЧА.
Працював завідувачем магазину, службовцем фінансового відділу штабу УВО. З 1926 р. — референт Всесоюзної ради народного господарства УРСР. 20.02.1931 р. був заарештований у справі «Весна» (т. зв. контрреволюційна змова колишніх офіцерів). 07.05.1931 р. був засуджений до розстрілу та невдовзі страчений.
ДАСБу. — Фп. — Спр. 67093. — Т. 3065, архівно-слідча справа Стойкіна В. ІЛ; Список Генерального штаба на 1912. — СПб. — 1912. — С. 501; Список лиц с высшим общим военным образованием состоящих на службе в РККА к 1.03.1923. — Москва — 1923. — С. 219; Скоропадський П. Спогади — Київ. — 1995. — С. 186–187.
(1871-18.12.1924) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Ананьев. Останнє звання у російській армії — підполковник.
З 09.03.1920 р. служив у 4-й стрілецькій бригаді Армії УНР. Станом на 25.05.1921 р. був приділений до штабу 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР.
Помер та похований у містечку Уширшки під Перемишлем (Польща).
ЦДАВОУ. -Ф. 1075. -Оп. 2. -Спр. 653. -С. 57–60; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С. 13–14; Незабытые могилы. — Москва. — 2006. — Т. 6. — Кн. 2. — С. 199.