Василь Стус: життя як творчість
- Автор: Стус Дмитро Васильович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-029-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
Я знаю, що ніяким ієзуїтам, ніяким катам не вдасться зломити до кінця людську душу. Вона, як Фенікс, самовідроджується. Я бачу, як починають пряміти людські хребти, як росте справжній пролетарський інтернаціоналізм, де ніхто не називає націоналізмом твій біль за свій народ і його духовне єство, де литовці, грузини, українці, євреї, росіяни і всі інші народи Радянського Союзу починають усвідомлювати потребу демократизму, ясно бачити всю шкоду сучасного абсолютизму, який розносить шовінізм, лицемірство, підступництво, кількаповерховий бюрократизм і чимало інших „супутників“, які вивела тоталітарна диктатура на свою орбіту.
Соціалізм — це найчесніший людський лад. І він мусить виростати на чистій, на природній людській основі чесности, справедливости і взаємоповаги людей, а не підтримуватись зграєю платних шпигунів, поліцейських, донощиків, кар'єристів, чиє ім'я — людська безликість.
І за такий соціалізм варто боротися до скону»[602].
Василь Стус успішно «заробляв» собі термін ув'язнення. Ознайомившись із цим, написаним років п'ять-шість тому, листом, Логінов остаточно переконався у хибності перших вражень від заарештованого Стуса. І хоча слідству все ще бракувало доказів антирадянської діяльности поета, але якщо спершу задовільним результатом міг стати покаяльний лист Василя Стуса у пресі, в якому б той засудив власну «буржуазно-націоналістичну» діяльність і з негативного боку схарактеризував когось із більш відомих діячів «руху», то тепер про це вже не йшлося. Ґлобальні оскарження, звинувачення першої особи республіки замість трепетного страху, й різка критика політики КДБ щодо українських патріотів і молодіжного національно-культурницького руху, в якому ідеологи КПРС небезпідставно бачили загрозу цілісності СРСР, яку поет задекларував у листі до П. Шелеста ще в 1965-му, не залишала слідчому вибору: Стуса треба ізолювати, інакше це може загрожувати його — Логінова — кар'єрі.
На авансцену виходив вже не просто слідчий, на кону з'являвся «тов. Міщанин», який чітко розумів, що йому треба робити й чого досягати, адже «поразка» (нею безперечно стала б недостатня кількість доказів вини арештованого) загрожувала вже не мітичним державним інтересам, а благополуччю і кар'єрі самого слідчого. Такого тов. Міщанин допустити не міг, а тому ще з більшим старанням почав «копати» і знаходити «докази» Стусової вини.
25 січня він викликав Василя Стуса до свого кабінету саме з цим наміром. Але вже перше питання слідчого, що стосувалося чернеткового варіанту листа, що починався словами «Привид бродить по Європі…», наразилося на жорстку відповідь Стуса: «Поки я не одержу відповідей на мої заяви до компетентних інстанцій, я покази по справі давати не буду. Уточнюю свою відповідь: оскільки мені інкримінують листи, надіслані до офіційних установ, більш компетентних у справах, що стосуються українського літературного процесу, за КДБ, хочу продовжити свою розмову із слідчим КДБ після того, як знатиму оцінку моїх літературних творів від працівників ЦК КП України, ідеологічного відділу зосібна, та Спілки письменників України. До того часу відповідати на запитання слідчого не буду»[603].
Взаємини загострювалися. Кілька наступних візитів Василя до слідчого нічого особливого Логінову не дали, якщо не вважати «успіхом» слідства інформацію про причини невиходу «Зимових дерев» в Україні.
Слідчий зробив паузу, шукаючи способів примусити в'язня давати необхідну інформацію та відповіді.
12 лютого і в кілька наступних днів він випитував, якими були взаємини поета з неформальними лідерами шістдесятників, намагаючись через Стусові свідчення про них зібрати інформацію проти нього. Ось кілька характеристик, які дав Василь Стус «формальним» (заарештованим по справі Добоша) посправникам:
«Іван Світличний — одна із найчесніших і найсвітліших голів у сьогочасній українській радянській літературі. І я щасливий, що належу до його знайомих. З ним мене в'язали заняття літературною критикою (з нахилом до наукових досліджень), літературною творчістю; мої стосунки з ним — це стосунки двох літераторів. Чисто по-людськи я його люблю. Знайомий з ним від часу навчання в аспірантурі Інституту літератури АН УРСР, тобто десь із 1963—1964 pp.»[604].
Про Євгена Сверстюка: «Із Сверстюком знайомий з 1965—66 року… Це людина великого розуму, надзвичайно високої етики. Для мене він правив за взірець літератора, який служить добру й справедливості попри все»[605].
На запитання слідчого, що йому відомо «про виготовлення та розповсюдження Зіновією Франко антирадянських та наклепницьких документів», — Стус відповів: — «Про це нічого не знаю. Вважаю, що це наклеп на чесне ім'я Зіновії Франко. У кожному разі я абсолютно не вірю, що для такого питання є щонайменші підстави»[606].
602
Василь Стус. Твори. Том 4. — С. 411—432.
603
Кримінальна справа № 47. Том 1. — Арк. 137—138.
604
Там само. — Арк. 155.
605
Там само. — Арк. 159.
606
Там само. — Арк. 162.