Василь Стус: життя як творчість
- Автор: Стус Дмитро Васильович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-029-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
Нарешті ранком 24 березня вкрай знервованого Стуса викликали до Логінова. Дорогою — знову ляскання пальців, знову підкреслена ізоляція, яку Василь часто й виклично порушував гучними повідомленнями: Стуса ведуть на допит, доброго ранку друзі чи якимось иншими. Як згадував Є. Сверстюк, Василь єдиний в тюрмі Київського КДБ відзначався таким підкресленим порушенням тюремних правил.
Звісно, часом не обходилося без ударів кийками чи й кулаками. Втім, таке трапилося лише раз чи два, бо голосне повідомлення про цей факт усій в'язниці зовсім не входило в плани конвоїрів, — вони просто губилися від такої викличної поведінки.
Ранкова розмова, тривала, втім, лише 35 хвилин. Василь висунув вимогу повідомити йому про стан здоров'я дружини й рідних, слідчий почав ставити запитання. Відповідей не отримав ніхто[613].
Вечірня розмова тривала довше, але єдине, що слідчий почув у відповідь на запитання про Валентина Мороза, було: «Коли злочинцями стають літератори — це дуже небезпечні для суспільства сигнали. І коли вже казати про винного — то вина тут обопільна: і людини, і суспільства. Саме в таких ситуаціях і потрібне порозуміння, чесна, відкрита дискусія, а не розправа за закритими дверима»[614].
Аби якось вплинути на в'язня, Логінов удався до запрошення на слідство вищих чинів КДБ (на допиті 28 березня був присутній начальник відділення слідчого відділу КДБ УРСР старший лейтенант Пархоменко[615]) і навіть помічника прокурора УРСР старшого радника юстиції Макаренка[616]. Втім, це мало вплинуло на Василя Стуса.
31 березня 1972 р. допит знову тривав недовго. Копирсання слідчого у фраґментах чернетки листа до П. Ю. Шелеста спричинило новий спалах обурення: «наведена слідчим цитата з мого листа-чернетки, який є ані наклепницький, ані антирадянський (просто в ньому можливі ті чи інші помилкові твердження людини, що бореться за соціалізм, а не проти нього), відповідає моєму текстові. Я не вважаю її наклепницькою — цю цитату. Бо соціалізм без гарантованої індивідуальної свободи не є справжній соціалізм. Усупереч гарантованому Конституцією СРСР праву на свободу совісти та переконань слідчий долучає до справи рукопис, який я нікому не давав і, зрештою, не викінчив і сам. Закидати мені чернетки моїх думок і ставити їх у провину як мої переконання — не тільки непристойно, а й незаконно: це суперечить моїм конституційним правам, якими слідчий хоче поневажити.
На знак протесту проти такого свавілля відмовляюся давати свої покази щодо моїх чернеткових записів і невикінчених творів.
Бо бути спільником при порушенні Конституції не бажаю»[617].
4 квітня Логінов вирішив повести розмову про збірку «Веселий цвинтар» і наразився на Стусове: «Я вважаю, що питання про „Веселий цвинтар“ не стосується слідства»[618]. Коли мова зайшла про вірш «Колеса глухо стукотять…» (Пам'яти М. К. Зерова) і рядок «Рад-соц-конц-таборів союз», який слідчий потрактував як наклепницький, то почув:
— «Це не вигадки і не наклепи на радянський державний і суспільний лад. Ці рядки стосуються концентраційних таборів, а не країни в цілому»[619].
Вірш «Марко Безсмертний» поет взагалі відмовився обговорювати зі слідчим.
11 квітня «звинувачений» заявив слідчому, що пред'явлену йому збірку віршів «Постать голосу»[620] «оглядати не бажає, що її в нього „безсовісно“ вилучили. Хто автор віршів, вміщених у збірці, хто її друкував і від кого він її отримав, відповідати відмовився, заявивши, що це „забагато чести для вас“»[621].
Про збірку віршів «Підсумовуючи мовчання»[622] — те ж саме. Коли Логінов почав розпитувати поета про вірш, присвячений В. Морозу, то Василь «назвав слідчого державним злочинцем»[623]. Те ж стосувалося і збірочки віршів Кордуна «Тихий майстер дитячих іграшок», у якій була вміщена Стусова передмова.
613
Кримінальна справа № 47. Том 1. — Арк. 175—176.
614
Там само. — Арк. 182.
615
Там само. — Арк. 184.
616
Протокол додаткового допиту обвинуваченого від 29 березня 1972 р. //Там само. — Арк. 186—188.
617
Там само. — Арк. 190—191.
618
Там само. — Арк. 193.
619
Там само. — Арк. 194.
620
«Постать голосу». — збірка віршів Григорія Чубая.
621
Кримінальна справа № 47. — Арк. 196.
622
«Підсумовуючи мовчання» — збірка віршів Ігоря Калинця.
623
Кримінальна справа № 47. Том 1. — Арк. 197.