Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Василь Стус: життя як творчість
Василь Стус: життя як творчість - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Василь Стус: життя як творчість

Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:

Ніхто не знає, в чому полягає загадка слави. Часто трапляється, що про когось, хто все життя перебував ув епіцентрі подій, забувають відразу після смерти. До Василя Стуса широка відомість прийшла після перепоховання в 1989-му. Що цьому причиною: поетична творчість? героїка життя? непримиренність позиції? здатність перейматися чужим болем? На ці та інші питання пробує знайти відповіді син поета — Дмитро, який майстерно поєднує об’єктивні біографічні відомості про життя Василя Стуса з власними спогадами і спостереженнями про батька, парадоксально зіставляє контексти, змішує науковий та белетристичний стилі. Пропонована книга — це Василь Стус очима дослідника й сина на тлі «запізнілого націєтворення».
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
1 ... 149 150 151 152 153 154 155 156 157 ... 204
Перейти на страницу:

Про Вячеслава Чорновола: «Я його шаную як принципову, сміливу, навіть мужню людину. Але при цьому стосунки мої з ним — не близькі, хоч до нього як до людини і громадянина я нічого не мав, більше того — поважав його»[607].

Про Миколу Холодного: «Миколу Холодного я знаю з 1964—1965 років. Познайомився з ним на літоб'єднанні при видавництві „Молодь“ — тоді, коли це літоб'єднання ще не розігнали. Я його ціную як талановитого українського радянського поета, одного з найбільш соціально значимих сучасних українських майстрів слова. Дуже високо ставлю його вірші, присвячені сільській тематиці. В його віршах є чимало похмурого гумору, але для людини, над якою так немилосердно збиткуються багатьма роками, це і недивно. Бо це, можливо, його природне бачення несправедливого до нього світу. Це складна людина. Знаю, що перед університетом він був сповнений чистої комсомольської віри в добро і справедливість; проте пізніше, під впливом тяжких для нього і несправедливих підозр, розпікань, цькувань ця віра в ньому трохи підупала. Так принаймні здається мені, людині, що не належала ніколи до його близьких друзів. Дуже можливо, що я помиляюся, кажучи про підупадання віри»[608].

Останній допит відбувся 24 лютого. Як не намагався Логінов «витягнути» зі Стуса бодай якусь критику інших заарештованих, йому це не вдалося.

Відтак слідчий взяв місячну павзу, підселивши до поета співкамерника, який щодень отруював його життя різноманітними провокаціями. Втім, хоча Василь Стус і не мав тюремного «досвіду», досить легко вирахував тактику слідчого.

Проте Логінов покладався не лише на це. Наприкінці лютого — на початку березня він зустрічається з рідними Василя Стуса, пропонуючи їм вплинути на чоловіка-сина-зятя: або він почне співробітництво зі слідством, або вирок за «його злочини» може бути дуже суворим. Проте й на цій ділянці в нього не склалося, й він облишив даремні спроби.

Втім, місячне перебування в камері, протягом якого Василя Стуса жодного разу не викликали до слідчого, тиснуло на психіку ув'язненого.

Цілковито ізольований від навколишнього світу, позбавлений можливости мати інформацію про перебіг слідства над іншими заарештованими і нічого не знаючи про стан здоров'я рідних (щоправда, ніби між іншим, наглядачі час від часу натякали, що, ось, мовляв, його лише півтора місяці немає вдома, а вже почалися проблеми… Які не уточнювали — нехай хвилюється) Василь Стус не витримав. Почалися конфлікти з наглядачами. Планові для одних і вимушені для іншого.

Єдиним порятунком у цей час був Ґете. «Заплановані» для перекладу сторінки на кожен день примушували поета тримати себе в тонусі. Стус з головою поринав у поетичний світ великого німця, дошукуючись і радіючи вдалому рядку, знайденому образу чи закінченому віршеві.

Після обов'язкової праці над перекладами, піддавшись владі спогадів і роздумів над долею, у постійно освітленій камері (світло в камерах горить цілу ніч) він завжди мав під рукою олівець, аби записати окремий вдалий рядок чи й закінчений текст нового вірша:

Не потурай жалям. Бо то дарма — своїм жалям намарне потурати. Уже таким тебе зродила мати, аби назнати, що то є — тюрма. А, може, й шляху кращого нема, аби себе об зорі обкарнати…[609]

Попри постійну присутність чужих очей, з чим вдалося сяк-так притерпітися (звикнути бо до цього майже неможливо), Василь цілий місяць займався самокопанням.

Миттєве й вічне — то одне і те ж. Коли ти весь, неначе кулька болю, ані пережидаєш цю недолю, ані до себе смерти не зовеш…[610]

Або:

Летять на мене сто людських жалів — тонкоголосих стріл — і душу ранять батьки, дружина, син, сестра. Кохані, о як я вами душу обболів![611]

Та понад усе болила йому дружина, перед якою він відчував неспокутну вину:

Спить жона, золотими ножами пообкладувана, на зажурену схожа маму. Боже, мов же, — як там вона? Що за сон їй стриміє в сумнім узголів'ї? Що за дума притлумлює душу її? Так їй хочеться сліз, щоб проллятися в зливі, щоб в обидві руки гарячі текли ручаї. І тремтить її пам'ять, як яра свіча попід вітром, під ногами — як прірва — двадцять і четверо днів. Ніч безсонна і довга. Вибачай, коли спогади витру номерним рукавом. Я завше прощався, як жив. Все прощався з тобою, бо здавна обпився бідою, знав, що небо одміниться, місто за мур утече. Чи ти перекинешся в мене, як я вже не буду собою, ачи відшукаєш хоч в смерті моє охололе плече?[612]
вернуться

607

Там само. — Арк. 166.

вернуться

608

Там само. — Арк. 171—172.

вернуться

609

Василь Стус. Твори. Том 2. — С. 73.

вернуться

610

Там само. — С. 59.

вернуться

611

Там само. — С. 61.

вернуться

612

Там само. — С. 59.

1 ... 149 150 151 152 153 154 155 156 157 ... 204
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)