Незвичайні пригоди Марко Поло
- Автор: Мейнк Вилли
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Переводчик: Юрий Дмитриевич Бедзик
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Незвичайні пригоди Марко Поло». Краткое содержание книги:
Цю цікаву книгу ми й пропонуємо увазі юних читачів.
Марко Поло їздив для нагляду на південь своєї провінції. Під його владою було двадцять сім міст. Незважаючи на велику шкоду, яку завдало країні хазяйнування Ахмедових ставлеників, торгівля й ремесло знову процвітали. Ось уже протягом року Марко намагався підбирати чесних чиновників, проганяючи шахраїв.
Хан Кублай, як і раніше, вимагав від своїх намісників величезні суми грошей для поповнення державної каси. Єдине, чим Марко Поло міг полегшити долю населення — це скасувати всілякі дрібні податки, які потрапляли в кишеню чиновників-шахраїв.
Марко їхав на чолі загону охоронців забрукованою вулицею вздовж імператорського каналу, не оглядаючись навколо. Не можна було передати словами все те, що йому довелось пережити і побачити в цій країні. Марко жалкував, що не володіє пензлем, щоб відтворити на полотні свої враження.
Він часто згадував про друга, похованого високо на скелі над величною рікою. Здійснилося тривожне передчуття Матео. Він лежав у могилі на чужій землі, далеко від батьківщини, так далеко, що від однієї згадки про це щеміло серце.
Інколи Марко теж ставало важко на душі — байдуже, чи він був у дорозі, оточений загоном охоронців, чи на людних базарних площах. На службі в хана Кублая він зазнав найвищої честі, яка коли-небудь випадала на долю іноземця, і все ж таки його все дужче й дужче охоплювало, хай ще несміливе, почуття туги за Венецією.
Рік тому, у маленькій церкві в місті Чінкянг, збудованій 1274 року, Ашіма прийняла християнство і одружилася з Марко Поло. Весілля було відсвятковано тихо й спокійно. Ніколо й Мафіо Поло не знали ще про нього. Марко з тривогою думав про батька й Мафіо, які вже два роки як поїхали з дому і лише раз подали про себе звістку.
Поруч з Марко Поло їхав носильник Янг. Звичайно, тепер він уже був не носильником. На поясі в нього висів меч, а через плече — лук. У сагайдаку стирчало десять червоних стріл. Янг став капітаном, командиром охоронців намісника. Він не помітив свого друга з Камбалі — Ванга, бо не любив дивитися на вкляк-нуті постаті своїх земляків, навіть коли вони кланялися Марко Поло. А не помітивши Ванга, Янг не згадав і тієї ночі, яку він колись провів у будиночку коваля.
Коли Марко Поло й капітан проїхали, Ванг підняв голову і зміряв їх гнівним поглядом. Він теж не впізнав Янга. Хіба ж він міг здогадатись, що отой розкішно одягнений верхівець із срібним шоломом на голові — його давній друг, носильник Янг?
— Скоро будемо вдома, милостивий пане, — мовив Янг.
— Скоро, — відповів Марко Поло.
Будинок намісника стояв у центрі міста. З усіх боків його оточував чудовий парк. На вершечку дерев гніздились журавлі. Біля ставка, вкритого квітками лотоса, здіймався на чотирьох червоних колонах чудовий павільйон. Ашіма, схилившись на балюстраду, годувала золотих риб.
— Можна мені вже йти? — спитала Перлинка. — Фан Кунг-до буде гніватись, якщо я не з'явлюся до нього своєчасно.
— Іди, — посміхнувшись, сказала Ашіма.
Дівчина була розчарована, що господиня її не затримала, їй хотілося залишитись тут і трохи погомоніти.
Фан Кунг-до став грозою для всіх слуг у домі. Під час урочистих прийомів йому навіть випадала честь стежити за порядком у домі. До своїх обов'язків він ставився надзвичайно сумлінно. З Перлинкою Фан був дуже суворий. Ніхто не знав, які почуття поєднували їх. То вони підсміювались одне з одного, то обмінювалися погрозами: «Зачекай, я розповім про все господині», або: «Стережись, наклепнику!» і після того цілими днями не говорили одне з одним.
— Знову ти запізнилася на цілих півгодини, — незадоволено сказав Фан. — Гляди, а то колись скуштуєш у мене лозини.
Дівчина перекривила його:
— Як ваша величність зволить.
— Негайно іди в місто, — сказав Фан. — Забереш у ювеліра браслет і принесеш милостивій пані халат. Та не дуже довго розбалакуй, а то дочекаєшся свого.
Перлинка мовчки повернулась до нього спиною. Фанові стало трохи жаль її, і він уже лагідніше промовив:
— Ну, чого ти плачеш. Я ж не хотів тебе скривдити.
Але дівчину розпирав гнів. Адже в місто могла піти перша-ліпша служниця. Перлинка спинилася на дверях, не знаючи, як висловити йому своє презирство. Врешті вона обернулась до нього, показала язика і з сльозами на очах вибігла геть.
Але тільки-но Перлинка вибігла з кімнати, як зіткнулась з капітаном Янгом, який допіру приїхав з паном. Дівчина забула свій гнів. Витерши сльози, вона вигукнула:
— Щасливо повернулись?.. Я повинна негайно сказати про це милостивій пані.