Незвичайні пригоди Марко Поло
- Автор: Мейнк Вилли
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Переводчик: Юрий Дмитриевич Бедзик
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Незвичайні пригоди Марко Поло». Краткое содержание книги:
Цю цікаву книгу ми й пропонуємо увазі юних читачів.
Але різьбяр і Шю лишилися біля муру. Старий дістав рис, м'ясо та кухоль води, і вони поснідали.
Раптом Шю почув цокіт копит. Відчинились ворота. І вартові в один голос вигукнули:
— Увага й послух!
Капітан охоронців намісника в'їжджав у місто.
Шю поставив на землю чашку з рисом, схопився з землі і кинувся до воріт. Він упав під копита коневі і звів на верхівця свої згаслі очі. В руці він тримав бамбукову сопілку.
Капітан Янг натягнув повід. Він глянув на хлопця і враз упізнав його. Перед ним був сліпий Шю.
— Шю, як ти потрапив сюди? — спитав він. — Встань!
Сліпі вміють зберігати в пам'яті голоси знайомих людей так само, як зрячі — їхні обличчя. І Шю одразу впізнав голос носильника Янга. Ні, ні, він не помилився. Це був той самий Янг, який так часто приходив колись у кузню Ванга.
Хлопець розгублено звівся на коліна.
Капітан Янг скочив з коня і підняв сліпого.
— Що сталося, Шю? — тихо, щоб не почули вартові, спитав він.
— Ванг у тюрмі, його засуджено до страти, — прошепотів Шю.
Янг не став гаяти часу на марні роздуми.
— Розшукаєш квартиру капітана Янга, — пробурмотів він. — Негайно приходь до мене. — І голосно додав: — Іди геть, сліпий! Ледве не потрапив під копита.
Він пришпорив коня і поїхав у місто.
Шю і старий різьбяр з'явились на квартиру до Янга і розповіли йому все, що сталося.
Капітан довго сидів біля столу, замислившись. Потім сказав:
— Ідіть додому і заспокойтесь. Нікому нічого не розказуйте…. Ванг не повинен умерти!
Марко Поло сидів у своєму кабінеті і звіряв річні звіти. На великому столі лежали папери, пачки грошей і печатка намісника. Це була остання перевірка, яку він робив, перебуваючи на своїй високій посаді. Через кілька тижнів він складе свої повноваження. Новий намісник, якийсь татарський князь, уже вирушив до Ханьчоу.
Почулися кроки, і Марко Поло невдоволено підняв голову. Ввійшов секретар.
— Що там таке? — спитав Марко.
— З вами хоче говорити капітан Янг, милостивий пане.
Марко Поло відсунув убік папери.
— Нехай зайде.
Обличчя капітана немов скам'яніло. Він сказав сліпому: «Ванг не повинен умерти». А що він зробить, коли намісник відмовиться допомогти? Може, не треба було йти до нього? Важкі сумніви краяли його серце.
— Що сталося, Янг? — спитав Марко.
І Янг розповів йому все про коваля Ванга. Марко слухав із спокійним виразом на обличчі. Він дізнався про те, як Саїд, шпигун міністра Ахмеда, ще в Камбалі кинув коваля до в'язниці. Той самий Саїд, який згодом викрав Ашіму. І ще пригадалося Марко, як носильник Янг прийшов до нього і допоміг врятувати Ашіму. Тепер Янг просив помилувати свого друга Ванга. Але ж Ванг був заколотником. Суддя присудив його до смерті… Марко Поло взяв державну печатку і зважив її в руці. Три роки прослужив у нього Янг капітаном охорони.
— Він розвозив по селах зброю, Янг, — вагаючись, мовив Марко Поло. — За це карають смертю.
— Він не повинен умерти, — палко сказав Янг. — Я прошу вас, милостивий пане, звільніть його. Ванг не злочинець, його затаврував, як злочинця, шпигун Ахмеда. Вони забрали у Ванга кузню, і йому довелося жебрувати з сліпим хлопцем. Зрозумійте його гнів, пане! Зрештою, що він такого зробив? Хіба він убив когось? Украв щось?.. Прошу вас, допоможіть йому!
Марко Поло підійшов до Янга.
— Я не можу його звільнити. Ви самі це розумієте, капітане Янг.
— Ви маєте велику владу, милостивий пане, — наполягав Янг.
— Янг, я ніколи не забував, чим зобов'язаний вам, — сказав Марко. — Тепер ви просите за свого друга. Але якщо я його звільню, люди, які заздрять мені, донесуть імператорові, що намісник Ханьчоу випускає з в'язниць людей, котрі вчинили злочин проти його величності…
Янг зблід і мимоволі схопився за меча, але потім отямився. Рука його залишилась безсило лежати на держаку.
— Ванг не повинен умерти, — пробурмотів він.
— Візьміть себе в руки, капітане Янг, — мовив Марко Поло, — і слухайте, що я вам скажу… Я помилую коваля Ванга. Його буде засуджено на довічне заслання. Вас я відпускаю від себе і доручаю доставити заколотника на місце заслання. — Марко підійшов до Янга і поклав йому на плече руку. — А шлях туди довгий, — додав він. — Мені жаль втрачати вас.
Ввечері Янг під'їхав до бамбукової хижки старого різьбяра. Шю здалеку почув, що наближається верхівець.
— Це він, дідусю? — схвильовано спитав сліпий.