Незвичайні пригоди Марко Поло
- Автор: Мейнк Вилли
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Переводчик: Юрий Дмитриевич Бедзик
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Незвичайні пригоди Марко Поло». Краткое содержание книги:
Цю цікаву книгу ми й пропонуємо увазі юних читачів.
Чоловік застережливо підняв руку.
— Тихо! — попросив він. — Ходімо в хатину.
Старий різьбяр, крекчучи, піднявся з землі.
— Ходімо, Шю, — сказав він і взяв за руку сліпого. Вони зайшли в хижку і посідали на долівку.
— Мені треба негайно йти звідси, — мовив незнайомець. — Якщо вони дізнаються, що Ванг жив у вас, то, напевно, прийдуть і сюди.
— Розкажи, що сталося, — попросив старий.
— Я працював з Вангом у кузні, — заговорив незнайомець. — Ми кували мечі і вістря для списів… Ванг іноді виїздив у села і розвозив зброю. Коли вчора ввечері він повернувся, його забрали солдати намісника..
— Солдати намісника, — прошепотів Шю.
— Ну, я піду, — промовив незнайомець. — Якщо дізнаюся що-небудь, то передам вам.
— Гаразд, — сказав старий.
Незнайомець устав. Він був маленький, але жилавий. Тихою, м'якою ходою він вийшов з кімнати і потонув у натовпі торговців і покупців.
— Ви казали, що в нього великі очі, гордовитий Погляд, довгий ніс, темна борода і високе чоло? — Шю наморщив лоба, про щось напружено думаючи. Він намагався уявити собі пана намісника таким, як змалював його старий різьбяр.
— Може, пан намісник зовсім не такий гордовитий, як вам здалося, дідусю, — спробував підбадьорити самого себе сліпий Шю. — Чого ви мовчите? Вони заарештували Ванга. Що ж нам робити?
— Треба чекати, Шю, — відповів старий, через силу підводячись з долівки.
— Я побіжу в місто і розповім про все людям! — Шю весь тремтів. — Якщо вони кинуть його у в'язницю, я попрошу пана намісника змилостивитись над ним. Може, він справедлива людина, дідусю. Про нього ходять непогані чутки.
«Якби ж загрожувала тільки в'язниця!» подумав різьбяр.
— Ходімо надвір, Шю. Там не так жарко… Треба чекати. Може, його й випустять…
Старий сам не вірив у свої слова, але ж не міг він сказати сліпому, що боїться гіршого. Ванг кував зброю і роздавав її людям, йому вже довелося відсидіти в камбалійській в'язниці, де його затаврували, як злочинця. А людину з тавром вдруге не помилують.
— Дідусю, подайте мені свого вершника на коні.
Різьбяр дістав хлопцеві з полички дерев'яну фігурку. Шю обмацав її пальцями і віддав назад. Потім вони обоє вийшли з хатини і сіли біля столика. Вітер ворушив лапате листя банана. Шю прислухався, схиливши голову. Хлопець і сам не знав, чого він чекає і на що сподівається. Сонце, схиляючись до заходу, почервоніло. Але Шю не бачив його. Він тільки помічав, що його проміння вже не таке пекуче, як раніше. Наближався вечір.
— Ви прийшли три роки тому, — озвався старий. — Ванг і ти. Спочатку сусіди казали мені: «Як ти можеш брати до себе в дім таку людину! Навіть не знаєш, хто він: злодій чи вбивця…» Але Ванг допомагав їм, і вони стали приходити до нашої хатини, слухати його розповіді… «Ти правильно зробив», сказали вони йому… 1 ще любили вони слухати, як ти граєш на сопілці…
Смеркло, потім настала ніч. Різьбяр і Шю лежали і до самого світанку не могли заснути. Вони чекали… Третьої ночі до них знову прийшов незнайомець.
— Прокиньтесь. Я маю вам щось сказати, — прошепотів він. — Тільки не лякайтесь!
— Ми не спимо, — відповів старий.
Шю не міг вимовити й слова.
— Не знаю, як вам сказати, — завагався незнайомець. — Але ви повинні це знати.
— Кажи! — звелів старий.
— Оті негідники засудили Ванга до смерті.
Тоді Шю голосно промовив:
— Я йду в палац намісника.
— Тихо, — схвильовано прошепотів незнайомець. — Ти хочеш, щоб мене теж заарештували?
Шю встав.
Незнайомець вишмигнув з хатинки.
— Вночі ти нічого не вдієш, — звернувся різьбяр до хлопця. — Вартові схоплять тебе і кинуть у башту. Зачекай до ранку. Я теж піду з тобою.
Коли дзвін пробив першу ранкову годину, старий і хлопець вийшли з хатини. Шю тримав у руці свою бамбукову сопілку. На вулицях ще нікого не було.
Вони підійшли до канцелярії намісника і попросили дозволу на вхід. Вартові зареготали.
— Хочете говорити з милостивим паном намісником? Ану геть звідси!
Шю сів під стіною і став грати на сопілці свою власну пісню.
— Нехай сидить, — мовив один з вартових. — Весело грає. Можна співати й танцювати під його музику.
Старий різьбяр сів біля Шю і безнадійним, непорушним поглядом втупився в ворота.
Повз них проходило багато добре зодягнених, ситих людей. Коли Шю переставав грати, старий розповідав йому про все, що відбувається навколо.
Вартових змінили.
— Спробуємо ще раз, — сказав Шю.
— Ми не можемо вас впустити, — співчутливо відповів їм вартовий. — Ідіть додому… А завтра вранці приходьте знову.