Незвичайні пригоди Марко Поло

— Я не розуміюся на таких речах. Прочитайте мені, щоб я міг усе розповісти його величності.

Головний цензор сів навпроти Марко.

Протягом двох годин він уважно слухав обвинувачення Ахмеда. До них ніхто не заходив. Вечір кинув у кімнату свою тінь. Літери стрибали в Марко перед очима, голова боліла від напруження — адже йому весь час доводилося перекладати китайські ієрогліфи на татарську мову. Нарешті, полегшено зітхнувши, він прочитав останнє речення.

На обличчі Юсю Темюра не поворухнулась жодна риска.

— Я все чув, — сказав він. — Його величність не можна зараз хвилювати. Завтра вранці я передам йому все. А тепер ідіть! І не смійте виходити за межі палацу!

Марко Поло залишив кімнату цензора з двоїстим почуттям. Він не знав, чи вірно діяв, чи ні. Судячи з того, як поводився старий лис, можна було думати різне. Але десь у глибині душі Марко відчував, що їхні справи не такі вже й погані, особливо коли пригадував слова: «Це ви відрубали голову пацюкові Ахмеду?»

Слуга показав Марко приготовану для нього кімнату. Коли Марко вийшов ще трохи погуляти в сад, то помітив чотирьох охоронців, які не спускали з нього очей.

Вранці головний цензор сказав Марко:

— Я все передав його величності, його величність зараз сидить у своїй курильні. Ідіть до нього… Він бавиться павиними перами.

Роса на траві ще не виблискувала під промінням сонця. Обтяжені краплями стеблинки хилилися до землі. На лузі самотньо стояв фламінго.

У внутрішніх покоях палацу було тихо.

— Його величність погано спав, — сказав Юсю Темюр.

«Що він хоче від мене? — подумав Марко Поло. — Настрахати мене?»

На боці в Юсю Темюра висів меч з оздобленим золотом і коштовними каменями держаком.

Вже розвиднілось, але сонце ще не зійшло. День ще тільки народжувався. Для людини, яка не могла заснути вночі, це були найбажаніші хвилини. Але це був і час страти.

Марко йшов у супроводі охоронців, сповнений важких роздумів. Як він повертатиметься назад цією дорогою — вільним чи в кайданах?

Юсю Темюр сказав:

— Немає підстав радіти.

У відповідь йому Марко Поло тільки грубо засміявся.

— Ви хочете мене залякати, Юсю Темюр? — спитав він. — Я не каюся.

Він уповільнив кроки, немов хотів цим показати, що йому зовсім байдуже, коли буде вирішена його доля.

— Але немає ніяких підстав і не радіти, — озвався хитрий старик.

Марко думав, що станеться з батьком і дядьком, коли його заарештують.

— Онде курильня, — мовив Юсю Темюр і показав на жовтобілу, ніби з слонової кістки, будівлю, що стояла на рівнині між квітниками й луками. Обсаджена деревами дорога, вздовж якої стояли імператорські охоронці, раптом скінчилась.

— Почекайте тут, пане Марко Поло, — сказав Юсю Темюр. — Я доповім його величності про ваш прихід.

Дві служниці, тихо сміючись, вибігли в парк. Їхні строкаті халати зникли за кущами.

Хан Кублай сидів на дивані з чорного дерева. Сива борода спадала йому на груди. Лівою рукою він спирався на велику подушку, а в правій тримав келих з вином. На килимі сиділа, скоцюрбившись, співачка і грала на гітарі.