Незвичайні пригоди Марко Поло

— Дай нам м'ясо, — наказав імператор служниці, яка поралася в кутку біля жаровні.

Марко Поло бачив, як тремтіли у служниці руки, коли вона подавала імператорові маленький рожен з круглою, слонової кістки ручкою.

Юсю Темюр пересунув свій меч за спину. Імператор і- головний цензор з великим апетитом взялися за їжу. Марко Поло здалося, що його величність навмисне зволікає розмову. Може, він хоче помучити його?

Раптом, зовсім несподівано, імператор сказав:

— Значить, ви убили міністра Ахмеда… Джамбуїк-Хатун дуже розгнівана.

Він узяв у руку три павині пера і подув на них. Пір'їни розлетілися у різні боки: дві впали біля столика, а третя опустилась на жаровню і згоріла.

— Якщо Найян турбуватиме нас і далі, — мовив хан головному цензору, — треба буде його розбити.

Марко Поло знав, що імператор любить наближатись до цілі манівцями. Зараз він завів розмову про свого свояка Найяна, який на півночі Китаю виставив проти нього військо і збирав спільників. Але в наступну хвилину хан міг одним словом винести присуд. Марко чекав цього, затамувавши подих. Він ніяк не міг забути тремтячих рук служниці, яка подавала м'ясо його величності.

— Юсю Темюр розповів мені все, — мовив імператор, запихаючи в рот шматок м'яса. — Я чув ваше обвинувачення. Хана Коготая треба буде нагородити… Ви знаєте, що вбито намісника Ханьчоу за те, що він родич Ахмеда? Скрізь почалися заворушення. Мої війська придушили їх.

Побачивши на обличчі імператора вираз глибокого задоволення, Марко Поло цілком заспокоївся. Він підвів голову і тепер дивився прямо на його величність, чекаючи вироку.

— Ахмед обдурив мене, — мовив хан Кублай. — Тепер я знаю це. Але як можна було вбивати його без суду? Ви, Юсю Темюр, сказали: «Добре, що вони його вбили. Якби ми кинули його до в'язниці, нам довелося б кожного дня годувати його і витрачати марно харчі». Так ви сказали… Сегетю Вагадур, Тула Темюр і ви, Юсю Темюр, негайно поїдете в Камбалі. Нехай Хіу Хенг скличе всіх чиновників, літніх, досвідчених придворних та вчених і познайомить їх з обвинуваченням. Після цього винесете вирок. Це мій наказ.

Марко Поло і Юсю Темюр тричі торкнулися чолом підлоги, його величність звернувся до Марко:

— Вас я призначаю намісником Ханьчоу. Юсю Темюр видасть вам золоту дощечку… Повертайтесь в Камбалі, а звідти якомога швидше вирушайте в дорогу…

Помахом руки він дав знати, що розмову закінчено.

Знову Марко Поло йшов обсадженою деревами доріжкою, вздовж якої стояли охоронці його величності, йшов і ніяк не міг збагнути всього, що допіру скоїлося. Він був вільний. Його величність довірив йому найвищу посаду, яку будь-коли займав в імперії чужинець. Марко Поло з Венеції став намісником Ханьчоу.

Марко відчував страшенну втому, бо за минулі п'ять днів і п'ять ночей майже не спав. І тому, діставшись до свого ліжка, він заснув міцним сном.

Наступного ранку Юсю Темюр приніс йому золоту дощечку з лев'ячою головою і печаткою великого хана.

— Дякую вам, Юсю Темюр, — радісно посміхаючись, сказав Марко Поло.

— Ох, і дурні ж ви! — сердито відповів йому старий татарин. Потім трохи ласкавіше додав: — Глядіть, щоб вас не схопили охоронці її величності Джамбуїк-Хатун. Біля палацу стоїть ваша особиста охорона. Цю охорону вам дав його величність. Беріть її з собою до Ханьчоу, пане намісник.

Марко Поло наказав осідлати коня і того ж дня на чолі загону охоронців з п'ятсот чоловік вирушив до Камбалі. З ним поїхали, як наказав імператор, Сегетю Багадур, Тула Темюр і Юсю Темюр.