Незвичайні пригоди Марко Поло
- Автор: Мейнк Вилли
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Переводчик: Юрий Дмитриевич Бедзик
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Незвичайні пригоди Марко Поло». Краткое содержание книги:
Цю цікаву книгу ми й пропонуємо увазі юних читачів.
На подвір'я садиби Марко Поло в Камбалі зайшов якийсь незнайомий чоловік, його зустрів носильник Янг. Він уважно оглянув добре одягненого гостя.
Незнайомий розправив плечі, з гідністю наморщив обличчя і мовив:
— Ти не дивись на мене, а йди й скажи своїм хазяям, що з ними хоче говорити Фан Кунг-до. Чого ти чекаєш? Позичити тобі свої ноги?
— Я не можу вас впустити, — нерішуче озвався Янг. — Милостивий пан ще не повернувся…
Фан Кунг-до розсердився.
— Негайно йди до своєї пані і скажи їй, що з нею бажає говорити Фан Кунг-до. Хіба твою пані звати не Ашіма? Бачиш, я все знаю. Скажи їй, що я давній друг Матео. Побачиш, як ти ще бігтимеш по мене.
Скоро Янг повернувся.
— Пані чекає вас, — мовив він.
— От бачиш, голубчику? Хіба я тобі не казав? Ну, веди мене.
Янг, посміхаючись, повів гостя в дім.
Ашіма схвильовано чекала незнайомця, який приніс звістку від Матео. Сьогодні вранці з Шаньту прибув посланець і передав їй від Марко Поло листа з радісним повідомленням, що все скінчилося добре і він їде в Камбалі.
Це був щасливий день.
— Сідайте, чужинцю. — Ашіма показала йому місце біля столу, нетерпляче чекаючи, що він скаже. — Як чудово, що ви прибули саме сьогодні! — вигукнула вона. — Кажіть швидше, що з Матео? Ви пробачте мені моє нетерпіння!
Фан Кунг-до, роззявивши рота, дивився на Ашіму. Все складалося зовсім не так, як він сподівався. В ясних очах дівчини танцювали неспокійні вогники. Вона була прекрасна. Чорне з синім відтінком блискуче волосся облямовувало її повне, овальне обличчя, дві бірюзові шпильки і темночервона квітка прикрашали її зачіску.
Під її запитливим поглядом Фан опустив очі.
На обличчі дівчини промайнув переляк.
— Чому ви мовчите? — нетерпляче спитала вона.
— Я — Фан Кунг-до, — глухо відповів він. — Друг Матео… Його кращий друг…. Він просив передати привіт Ашімі і Марко Поло…
Більше він не міг дивитися в широко розкриті від страху очі дівчини і схилив голову на руки. Немов здаля до нього долинав її голос:
— Скажіть же мені, що сталося! — В її голосі звучав відчай. — Де Матео? Ви повинні сказати мені все!
Тоді Фан рішуче випростався, немов відчуваючи на собі погляд Матео. Він дістав гаманець з рубінами та грошима й поклав його перед собою на стіл.
— Матео помер під великим вітрилом. Він був щасливий, бо помер на воді. Вмираючи, він посміхався… «Все, що я маю, — сказав він, — належить Ашімі… Гроші, рубіни — все. Залишайся з нею і з Марко. Я так бажаю». Це були його слова. Ось я й приїхав до вас. Власними руками я насипав над ним могилку. Біля самої річки…
В очах Ашіми не було сліз. Її думки полинули в минуле. Того вітряного весняного дня до неї з'явився великий чужинець. Рабиня дала їй шматок хліба. Вночі вона лежала прикована ланцюгом, як собака. Потім прийшов Матео і взяв її за руку. «Ходімо, донечко, — сказав він їй. — Я куплю тобі шовковий халат. Нічого не бійся, коли з тобою капітан Матео. Ніхто тебе не скривдить!» І тоді вона вперше пошепки вимовила його ім'я: «Матео».
Прокинувшись від спогадів, Ашіма попросила:
— Розкажіть мені все.
І він розповів їй, що під час походу на Ціпангу Матео був тяжко поранений і ледве дістався до китайського узбережжя. Трохи оклигавши, капітан вирушив до Камбалі. Вони познайомились випадково в одному китайському містечку, де Фан Кунг-до поставили за безвинну гру в кості до ганебного стовпа. Матео, який саме проїжджав через містечко, допоміг йому в скруті, і відтоді вони весь час були разом. Але рана давала себе знати, і коли їм залишилось два дні дороги до столиці, Матео остаточно зліг. Капітан лежав у хижці на березі великої річки і марив про море. Він хотів умерти на воді, під великим вітрилом. Тоді Фан Кунг-до найняв судно і з допомогою носильників переніс Матео на палубу. Перед смертю капітан просив Фана знайти Ашіму й Марко і розповісти про його смерть.
Ашіма слухала Фана і ніби бачила перед собою Матео, чула його стурбований голос: «Стало холодно, донечко. Засиділися ми». Це було того вечора, коли Марко сказав їй: «Я відвезу тебе в Куньмін… Ми поїдемо разом: Матео, ти і я».
І ось Матео вмер. «Треба розповісти про це Марко», подумала Ашіма.
— Я зробив усе, що ти просив, Матео, — тихо сказав Фан. — Тепер ти можеш бути спокійним. І я теж зовсім спокійний, ти ж бачиш, брате…
Він довго чекав, що Ашіма знову озветься до нього. Рот її був напіввідкритий, на обличчі застигла німа скорбота.
— Якщо хочете, я можу залишитись у вас, — тихо запропонував Фан Кунг-до.